Розділ «6 ТІФÉРЕТ»

Жити так, ніби План існує: камінь філософів.

Якщо не можеш перемогти їх, пристань до них. Якщо План існує, досить пристосуватися до нього…

Лореица піддає мене випробуванню. Смирення. Якби в мене було достатньо смирення, щоб прикликати Ангелів, навіть не вірячи у них, і нарисувати відповідне коло, я б досяг умиротворення. Можливо.

Ти віриш, що таємниця існує, і почуваєш себе втаємниченим. Це нічого не коштує.

Створити велетенську надію, яку ніколи не можна буде викоренити, адже кореня вона не має. А предки, яких не існує, ніколи не прийдуть сказати тобі, що ти зрадив. Релігія, яку можна сповідувати, зраджуючи її до безмежжя.

Як Андрее: створити задля жарту найбільше одкровення в історії і, поки інші втрачають голови, присягатися решту свого життя, що це був не ти.

Створити істину з розмитими обрисами: щойно тільки хтось спробує визначити її, ти кидаєш на нього анафему. Виправдувати лише того, хто ще розмитіший, ніж ти. Jamais d'ennemis à droite[257].

Навіщо писати романи? Ліпше переписувати Історію. Такою, якою вона потім стане.

Чому ви не помістили дію в Данії, пане Вільяме Ш.? Конопляний Джим Йоганн Валентін Андрее Лукаматей блукає в Зондському архіпелазі між Патмосом та Авалоном, від Білої Гори до Мінданао, від Атлантиди до Солуня… На Нікейському Соборі Оріген відрізає собі яйця і показує їх, скривавлених, отцям Міста Сонця, Хірамові, який шкірить зуби — філіокве, філіокве[258], а тим часом Константин устромляє свої хижі нігті в порожні орбіти Роберта Флудда, смерть, смерть юдеям Антіохійського гетто, Dieu et mon droit[259], хай майорить Босеан у руках офітів та борборитів, які отруйно черевомовлять. Хай звучить сурма, і хай прийдуть Праведні Лицарі Святого Міста з головою Мавра, що ощетинилася на списі, Ребісе, Ребісе! Магнітний ураган, падає Ейфелева Вежа. Їдко посміхається Рачковський над підсмаженим тілом Жака де Моле.

Ти не стала моєю, але я можу спричинити вибух історії.

Якщо проблемою є відсутність буття, якщо буття є лише тим, про що говориться безліччю способів, тоді що більше ми говоримо, то більше буття існує.

Мрією науки є те, щоб буття було небагато, щоб воно було сконцентроване і висловленне, E=mc2. Помилка. Щоб спастися на самому початку вічності, треба прагнути заплутаного буття. Наче змій, якого зав’язав вузлом моряк-алкоголік. Нерозв’язно.

Вигадувати, навіжено вигадувати, не зважаючи на сув’язність, аж поки стане неможливим будь-який підсумок. Проста гра в естафету між символами — одне говорить, інше, без жодного впину. Розкласти світ на сарабанду ланцюга анаграм. А відтак повірити у Невимовне. Чи не це є істинним тлумаченням Тори? Істина — це анаграма анаграми. Anagrams = ars magna[260].

Ось що відбулося у ті дні — Бельбо вирішив сприймати поважно всесвіт дияволістів не через надмір, а через нестачу віри.

Принижений своєю нездатністю творити (впродовж усього життя він посилався на незаспокоєні бажання та ніколи не написані сторінки, одні були метафорами інших і навпаки, а все разом перебувало під знаком його гаданого, невидимого боягузтва), тепер він усвідомлював, що будуючи План, він таки творить. Він починав закохуватися у свого Ґолема, який став для нього розрадою. Життя — його життя і життя людства — як мистецтво, а за браком мистецтва — мистецтво як брехня. Le monde est fait pour aboutir à un livre (faux)[261]. Але тепер у цю фальшиву книгу він намагався повірити, він сам написав це — якби змова існувала, він уже не був би боягузом, переможеним і лінивим.

Звідси випливає те, що трапилося згодом: він використав План — усвідомлюючи його несправжність — щоб побити суперника — якого він вважав реальним. А коли він помітив, що власноручне творіння огортає його, неначе воно й справді існує, неначе він, Бельбо, зроблений з того самого тіста, що й його План, він поїхав до Парижа, немов назустріч одкровенню, визволенню.

Мучений упродовж довгих років щоденними докорами сумління через те, що завжди жив лише в товаристві власних маячних думок, він знайшов розраду в підгляданні за маячіннями, які набували об’єктивного існування і були відомі також іншому, нехай навіть Ворогові. Він поїхав кинутися левові у пащу? Звичайно, адже цей лев набував форми, він був справжніший від Конопляного Джима, від Чечілії, а може, навіть від самої Лоренци Пеллеґріні.

Бельбо, хворий на численні нездійснені зустрічі, відчував, що ця зустріч буде справжньою. І вона була настільки справжньою, що він не міг навіть утекти з поля бою через боягузтво, адже його приперли до стіни. Страх змусив його виявити відвагу. Вигадуючи, він створив зачаток дійсності.

106

Список № 5 — шість майок, шість пар трусів і шість носовиків — завжди інтригував учених головно через тотальний брак шкарпеток.