Розділ «6 ТІФÉРЕТ»

стільки ж до колишнього житла катарів

стільки ж на вулицю Круглого Каменя.

І три букети по шість напередодні свята на вулицю повій

адже вони, сердешні, може, теж хотіли празиикувати, прикрасивши свої капелюшки квітами”.

“Господи Ісусе”, сказав я, “таж ти, як бачу, маєш рацію”. “Звичайно, що маю. Це список із пральні, повторюю тобі”. “Хвилинку. Нехай це таки список із пральні, але перше послання дійсно зашифроване і дійсно говорить про тридцять шість невидимих”.

“Справді. З цим французьким текстом я впоралася за годину, а той другий змусив мене мізкувати два дні. Я взялася за вивчення текстів Тритемія в Амброзіянській та Тривульціянській бібліотеках, а знаєш, які бібліотекарі — перш ніж дозволять тобі торкнутися якоїсь старовинної книги, дивляться на тебе так, наче ти хочеш її з’їсти. Але все це надзвичайно просто. Насамперед — і це ти сам повинен був з’ясувати, — чи ти певен, що фраза ‘les 36 inuisibles separez en six bandes’ написана тою ж французькою мовою, що й нотатки нашого купця? Як ви правильно помітили, цей вираз був ужитий в одному памфлеті XVII століття, коли в Парижі з’явилися розенкройцери. Але ви міркували так, як міркують ваші дияволісти: якщо послання зашифроване методом Тритемія, це означає, що Тритемій запозичив його від тамплієрів, а оскільки тут цитується фраза, поширена в колах Рози і Хреста, то це значить, що план, приписуваний розенкройцерам, був планом тамплієрів. Але спробуй-но міркувати навпаки, як зробила б кожна розсудлива людина, оскільки послання написане методом Тритемія, отже, воно було написане після Тритемія, а оскільки в ньому цитуються вислови, які кружляли в розенкройцерському XVII сторіччі, отже, воно було написане після XVII сторіччя. То ж яка гіпотеза економніша? Інґольф знаходить послання з Провену, а він, як і полковник — хворий на герметичні таємниці, тому, бачачи тридцять шість і сто двадцять, одразу думає про розенкройцерів. А оскільки він страждав також криптографією, то для власної розваги відчитує провенський текст за допомогою ключа. Пробує й отримує — відповідно до криптосистеми Тритемія — свою чудову розенкройцерську фразу”.

“Дуже вигадливе пояснення. Але вірогідне до тієї ж міри, що й припущення полковника”.

“Дотепер так. Але уяви собі, що ти робиш не одне припущення, а багато, і всі ці припущення підтверджують одне одного. Тоді у тебе є вже більша певність, що ти влучив у десятку, хіба ні? Я виходила з одної підозри. Слова, які вжив Інґольф, не підказав йому Тритемій. Вони в тому ж асиро-вавилонсько-кабалістичному дусі, проте не зовсім ті самі. Але ж якщо Інґольф конче потребував слів, що мали б починатися з літер, які його цікавили, у Тритемія він міг знайти їх подостатком. Однак чому він вибрав не їх?”

“Чому ж?”

“Можливо, йому були потрібні певні літери також у другій, третій та четвертій позиції. Можливо, наш вигадник Інґольф хотів скласти послання, зашифроване багатократно. Він хотів переплюнути Тритемія. Тритемій пропонує сорок основних криптосистем: в одній важливі лише перші літери, в іншій — перша і третя літера, ще в іншій — перша літера через слово, і так далі, тому при дещиці доброї волі таких систем вигадати можна ще з сотню. Щодо десяти другорядних криптосистем, то полковник випробував лише перше колісце, найпростіше. А наступні системи функціюють за принципом другого колісця, ось тобі його копія. Уяви собі, що внутрішнє коло рухоме і що ти можеш обертати його так, що початкове А покриється з якою-небудь літерою зовнішнього кола. І так ти матимеш одну систему, де літері А відповідає літера X, ще одну, де літера А збігається з літерою U і так далі… Якщо на кожному колі маємо двадцять дві літери, то отримуємо не десять, а двадцять одну криптосистему, двадцять друга не годиться, адже там А збігається з А…”

“Ти ж не хочеш мені сказати, що для кожної літери кожного слова ти випробовувала кожну з двадцяти однієї системи…”

“Я пішла до голови по розум і мені пощастило. Оскільки найкоротщі слова нараховують шість літер, нема сумніву, що важливі лише перші шість літер, а решту додано лише для краси. Чому шість літер? Я припустила, що Інґольф зашифрував одну літеру, наступну пропустив, тоді зашифрував третю, відтак пропустив дві й зашифрував шосту Якщо для першої літери він використав колісце номер один, то для третьої літери я спробувала використати колісце номер два, і все зійшлося. Тоді я спробувала взяти колісце номер три для шостої літери, і знову все зійшлося. Не виключаю, що Інґольф брав інші літери також, але трьох доводів мені достатньо, якщо бажаєш, можеш продовжити”.

“Не тримай мене в напрузі. Що ж у тебе вийшло?”

“Поглянь ще раз на послання, я виділила літери, які тут важливі”.

Kuabris Defrabax Rexulon Ukkazaal Ukzaab Urpaefel Taculbain Habrak Hacoruin Maquafel Tebrain Hmcatuin Rokasor Himesor Argaabil Kaquaan Docrabax Reisaz Reisabrax Decaiquan Oiquaquil Zaitabor Qaxaop Dugraq Xaelobran Disaeda Magisuan Raitak Huidal Uscolda Arabaom Zipreus Mecrim Cosmae Duquifas Rocarbis

“Отож, ми знаємо, що говорить перше послання, в ньому йдеться про тридцять шість невидимих. Тепер послухай, що виходить, коли треті літери замінити відповідно до другого колісця: chambre des demoiselles, l'aiguille creuse”.

“Мені це знайоме, це ж…”

“En aval d'Etretat — La Chambre des Demoiselles — Sous le Fort du Fréfossé — Aiguille Creuse[265]. Це послання, розшифрував Арсен Люпен, коли він відкриває таємницю Порожнистого Шпиля! Ти пам’ятаєш: у містечку Етрета на краю пляжу підноситься Порожнистий Шпиль, природна фортеця, замешкана всередині, таємний бастіон Юлія Цезаря, коли він завойовував Ґаллію, а згодом — французьких королів. Джерело величезної сили Люпена. І тобі відомо, що люпенологи зсуваються з глузду від цієї історії, їздять на прощу до Етрета, шукають інших таємних переходів, анаграмують кожне слово Леблана… Інґольф теж був люпенологом, як і розахрестологом, то й шифрував усе, що потрапляло під руку”.

“Але мої дияволісти могли б на це відповісти, що тамплієрам була відома таємниця шпиля, а отже, послання було написане у Провені в XIV сторіччі…”

“Звичайно, я знаю це. Але ось третя фраза. Третє колісце, застосоване до шостих літер. Послухай: merde i'en аі marre de cette steganographie[266]. Це сучасна французька, тамплієри так не говорили.