Розділ «6 ТІФÉРЕТ»

“Крім того, він, як італієць, не міг брати участи у Плані. Що він міг про це знати? Тим гірше для всяких Аґріпп, Ройхлінів та їхніх поплічників, які кидаються на цей фальшивий слід. Я відтворюю історію фальшивого сліду, ви розумієте? Ми ж піддалися впливові Діоталлеві з його кабалістичними захопленнями. Діоталлеві кабалізував, тому ми включили у План євреїв. А якби Діоталлеві цікавився китайською культурою, чи включили б ми тоді у План китайців?”

“Може, й так”.

“А може, й ні. Однак не варто рвати на собі одежу, до цієї помилки штовхали нас усі. І цієї помилки припускалися всі, від Постеля й далі, це очевидно. Через двісті років після Провену вони вмовили собі, що шоста група — то єрусалимляни. А то була неправда”.

“Даруйте, Казобоне, це ж ми змінили інтерпретацію Арденті й ствердили, що зустріч на камені відбулася не у Стоунгенджі, а на камені Мечеті Омара”.

“І ми помилилися. Хіба мало тих каменів. Ми повинні були подумати про якесь місце, розміщене на камені, на горі, на скелі, чи над проваллям… Шоста група очікувала у фортеці Аламут”.

103

І з’явився Кайрос, тримаючи в руці скіпетр що означав царську владу, і вручив його першому створеному богові, а той узяв його й сказав: “Твоє таємне ім’я складатиметься з 36 літер”.

(Hasan-i Sabbãh. Sargozašt-i Sayyid-nã)

Я виконав свій блискучий номер, а тепер мусив знайти пояснення. Зробив я це наступними днями, наводячи довгі, детальні, добре задокументовані докази. Коли, сидячи за столиком у Піладе, я викладав перед Бельбо доказ за доказом, він стежив за моїми поясненнями з поглядом, що дедалі більше затуманювався, він запалював чергову сигарету від попередньої, щоп’ять хвилин простягаючи руку з келихом, на дні якого видніли рештки льоду, й Піладе поспішав долити йому, не чекаючи на замовлення.

Першими джерелами були саме ті, в яких появилися перші розповіді про тамплієрів, від Жерара Страсбурзького до Жуенвіля. Тамплієри входили в контакт, іноді в конфлікт, а найчастіше — у таємничий союз з асасинами Гірського Старця.

Вся ця історія, звичайно, була набагато складніша. Вона починалася від смерти Мохаммеда, з розколу між сунітами, послідовниками традиційного закону та послідовниками Алі, зятя пророка, чоловіка Фатіми, якому було забрано спадкоємництво. Саме шанувальники Алі, група адептів, які визнавали ші’а, утворили єретичне крило ісламу, шиїтів. Це була доктрина втаємничення, яка вбачала тяглість об’явлення не в традиційному осмисленні слів Пророка, а в самій особі Імама, який був велителем, главою, явленням божественного, теофанічним одкровенням, Царем Світу.

Що ж відбувалося в тому єретичному крилі ісламізму, вчення якого поступово проникало до всіх езотеричних доктрин середземноморського басейну від маніхеїв до гностиків, від неоплатоніків до іранської містики, до всіх тих течій, що їх ми роками простежували в їхньому розвитку на Заході? Це була довга історія, нам ніяк не вдавалося її розплутати, також тому що різні арабські автори та діячі мали надто довгі імена, поважніші праці писали їх з діакритичними знаками, і пізнього вечора ми були вже неспроможні розрізнити  такі імена, як Abũ ’Abdi’l-lã Muhammad ibn All ibn Razzã m at-Tã’i al-Kũfi, Abũ Muhammad ’Ubaydu’l-lãh, Abũ Mu’ini’d-Din Nãsir ibn Hosrow Marwãzi Qobãdyãni (гадаю, араб збентежився б так само, коли б йому довелося розрізняти Арістотеля, Аристофана, Аристарха, Арістіда, Анаксимандра, Анаксимена, Анаксагора та Анакреонта).

Певною була одна річ. Шиїзм розділився на дві гілки — одна отримала назву дванадцятників, які перебувають в очікуванні зниклого й прийдешнього Імама, другою є секта ісмаїлітів, яка розвивається в царстві Фатімідів у Каїрі, а врешті, після багатьох перипетій, утверджується у Персії як реформований ісмаїлізм завдяки незвичайному, містичному і жорстокому персонажеві, Хасанові Саббахові. І Хасан засновує свою столицю, власний неприступний осідок на південний захід від Каспію, у фортеці Аламут, званій Хижим Гніздом.

Тут Хасан оточує себе своїми причетниками, fidã 'іууũn або ж fedain, вірними йому аж до смерти, і використовує їх для здійснення своїх політичних убивств, як знаряддя gihãd hafi, таємної священної війни. Ці fedain, чи як він там їх називав, згодом зажили горезвісної слави під іменем асасинів — нині це звучить не дуже гарно, але тоді це ім'я звучало для них пречудово, воно символізувало плем'я ченців-воїнів, дуже схожих на тамплієрів, готових померти за віру. Духовне лицарство.

Фортеця чи замок Аламут: Камінь. Побудований на високогірному гребені завдовжки чотириста метрів, а завширшки місцями декілька кроків, у найширшому ж місці тридцять. Для того, хто прибуває дорогою з Азербайджану, здалеку Аламут здається природним урвищем, сліпуче-білим у сонячному світлі, блакитнуватим у пурпурі заходу, блідим на світанку і кривавим у присмерку, урвищем, яке іноді розливається у хмарах або палахкотить блискавками. Вздовж його верхніх країв ледь можна розгледіти невиразне штучне викінчення чотиригранних веж, знизу вони схожі на ряд гостроверхих скель, що стримлять угору на сотні метрів, і здається, що вони падають на тебе. Єдиний приступний схил укритий ковзкою жорствою, що загрожує зсунутися лавиною, навіть сьогодні археологи не можуть туди дістався, а в ті часи туди заходилося видовбаними у скелі таємними крученими сходами, подібними до подряпин на скам'янілому яблуці, — таку фортецю може захистити один-єдиний лучник. Неприступний, запаморочливий, потойбічний Аламут, твердиня асасинів. Дістатися туди можна лише верхи на орлі.

Тут царював Хасан, а кожен з його наступників був відомий як Гірський Старець, першим же з них був пекельний Сінан.

Хасан винайшов певний метод панування над своїми людьми та супротивниками. Ворогам він заявляв, що якщо вони не підкоряться його волі, він їх уб’є. А від асасинів не міг утекти ніхто. Нізаму’л-Мулк, перший міністр султана, у період, коли хрестоносці були ще зайняті завоюванням Єрусалиму, був убитий ударом кинджала, коли його несли в ношах до гарему. Підісланий убивця наблизився до нього, переодягшися дервішем. Атабеґа Хімсу, який виходив зі свого замку, щоб податися на молитву п’ятниці, оточив загін озброєних до зубів людей Старця, і його убили ударами кинджала.

Сінан вирішує вбити християнського маркіза Конрада Монферратського, і за наказом Старця двоє його людей, після суворої підготовки, проникають поміж невірних, наслідуючи їхні звичаї та мову. Коли єпископ Тирський улаштував бенкет маркізові, який, звісно, нічого не підозрював, вони, перевдягнені ченцями, кидаються на нього і завдають йому ран. Одного з асасинів одразу ж убили охоронці, інший же ховається у церкві, дожидаючись, поки туди принесуть пораненого, тоді кидається на нього, добиває його і сам гине у блаженстві.

Адже, як твердили арабські історіографи-суніти, а відтак християнські літописці — від Одоріка з Порденоне до Марко Поло, — Старець знав жорстокий спосіб, за допомогою якого він примушував своїх лицарів бути вірними йому аж до найвищої жертви, зробивши їх непереможними бойовими машинами. Він переносив сонних юнаків на вершину скелі, виснажував їх насолодами, вином, жінками, квітами, учтами, які доводили їх до знемоги, одурманював гашишем — звідси назва секти. А коли вони були вже нездатні обійтися без цих розпусних насолод, без цієї імітації Раю, він переносив їх сонними назад і ставив перед альтернативою: іди й убивай, якщо робитимеш це, отой Рай, що його ти покинув, знову навічно стане твоїм, якщо ні, знову опинишся у щоденній геєні.

І вони, очамнілі від наркотику, безпомічні перед його волею, жертвували собою, приносячи в жертву інших, убивці, приречені на смерть, жертви, засуджені жертвувати інших.