Розділ «6 ТІФÉРЕТ»

Ґійом Постель помер 1581 року.

Бекон є віконтом Сент-Олбансом.

У Консерваторії є Маятник Фуко.

Надійшла пора знайти якусь роль для Маятника.

Не минуло й кількох днів, як я зміг запропонувати доволі елегантний розв’язок. Один дияволіст приніс нам твір про герметичний секрет соборів. Згідно з нашим автором, одного дня будівничі Шартру, звісивши з ключа склепіння висок, легко виснували з цього, що земля обертається. Ось причина суду над Ґалілеєм, завважив Діоталлеві, Церква винюшила в ньому тамплієра, — ні, сказав Бельбо, кардинали, які засудили Ґалілея, були адептами тамплієрства, що проникли в Рим, тому вони поквапилися затулити рота триклятому тосканцеві, тамплієрові-зрадникові, який з марнославства хотів виспівати все за чотириста років до дати закінчення Плану.

Принаймні це пояснювало, чому майстри-каменярі накреслили під Маятником лабіринт, стилізований образ системи підземних течій. Ми пошукали зображення лабіринту в Шартрійському соборі — неначе сонячний годинник, роза вітрів, кровобіжна система, сліди рухів, які робить у своїй сплячці Змій. Всесвітня карта течій.

“Гаразд, припустімо, що тамплієри послуговувались Маятником, щоб вказати на Умбілікус. Але можна обійтися без лабіринту, який усе ж є лише абстрактною схемою — розстелюєш на підлозі карту світу й говориш, скажімо, що точка, якої торкнувся дзьоб Маятника у певну годину, є місцем знаходження Пупа. Але де саме слід це робити?”

“Місце не викликає сумнівів — це Сен-Мартен-де-Шан, Криївка”. “Авжеж,” відповів Бельбо, “але припустімо, що опівночі Маятник коливається вздовж осі — приміром — Копенгаген-Кейптаун. Де ж тоді шукати Умбілікус, у Данії чи в Південній Африці?”

“Слушне зауваження,” сказав я, “Але наш дияволіст розповідає також, що у вітражі хорів Шартрійського собору є щілина, крізь яку о певній годині дня проникає промінь світла й освітлює завжди ту саму точку, завжди ту саму плиту підлоги. Я не пам’ятаю, який висновок він з цього робить, але у всякому разі йдеться про велику таємницю. Ось вам і механізм. На хорах Сен-Мартену є вікно, де на місці з’єднання двох кольорових шибок є безколірна прогалина. Вона була дуже точно розрахована, і, очевидно, вже упродовж шестисот років хтось дбає про те, аби зберігати її в належному стані. Під час сходу сонця у певний день року…”

“… який може бути лише світанком 24 червня, дня святого Івана, свята літнього сонцестояння…”

“… авжеж, того дня і о тій годині перший промінь сонця, що проникає з вікна, падає на Маятник, і там, де міститься Маятник у мить, коли він зустрічається з сонячним променем, саме в цій точці карти й розташований Пуп!”

“Чудово,” сказав Бельбо. “А якщо погода хмарна?”

“Треба чекати наступного року”.

“Даруйте,” сказав Бельбо. “Остання зустріч має відбутися в Єрусалимі. Чи не на вершечку бані Мечеті Омара повинен висіти Маятник?”

“Ні,” переконував я його. “У деяких точках земної кулі Маятник завершує свій цикл за 36 годин, на Північному Полюсі це йому займе 24 години, на екваторі площина коливання не зміниться. Отже, важливо, де він міститься. Якщо тамплієри зробили свої відкриття у Сен-Мартені, тоді їх розрахунки справедливі лише для Парижа, бо в Палестині Маятник креслитиме іншу криву”.

“А хто нам сказав, що вони зробили свої відкриття у Сен-Мартені?”

“Про це свідчить те, що вони обрали Сен-Мартен своєю Криївкою й утримували його під своїм наглядом від епохи пріора Сент-Олбанса до Постеля і аж до доби Конвенту, а відтак, після перших експериментів Фуко, розмістили Маятник саме тут. На це вказує чимало чинників”.

“Але ж остання зустріч призначена в Єрусалимі”.

“То й що? В Єрусалимі повідомлення відтворюється, а це не є справою кількох хвилин. Відтак упродовж року провадяться приготування, і 23 червня наступного року всі шість груп зустрічаються у Парижі, щоб нарешті дізнатися, де розташований Пуп Землі, і тоді братися до підкорення світу”.

“Однак,” наполягав Бельбо, “є ще одна річ, яка, на мою думку, тут не клеїться. Те, що остаточне одкровення стосується Пупа Землі, знали всі тридцять шестеро. Маятник уже використовували у соборах, а отже, не був таємницею. Хіба важко було Беконові або Постелеві чи самому Фуко — адже нема сумніву, що він затіяв всю цю історію з Маятником саме тому, що належав до тої кліки — словом, чого їм бракувало, задля всього святого, щоб покласти на підлогу карту світу, розмістивши її за сторонами світу? Ми збилися зі шляху”.