Розділ «6 ТІФÉРЕТ»

“Такі люди, як я — зацікавлені в тому, щоб знову з’єднати нитки втраченої Традиції — розгублюються перед такою подією, як Вільгельмсбад. Хтось здогадався і змовчав, хтось знав і збрехав. А згодом було вже запізно — спершу смерч революції, відтак галас навколо окультизму в XIX столітті. Подивіться-но на свій список, це ж ярмарок невір’я та легковірності, підставляння підніжок, взаємні анафеми, таємниці, які на вустах у всіх. Театр окультизму”.

“Окультисти не варті уваги, чи не так?” поспитав Бельбо.

“Треба вміти відрізняти окультизм від езотеризму. Езотеризм — це пошук знання, яке передається лише через символи, недоступні для профанів. Натомість окультизм, який розповсюджується у XIX столітті, це вершина айсберга, дещиця езотеричної таємниці, яка виступає на поверхню. Тамплієри були втаємничені, а доводом є те, що, зазнавши тортур, вони гинуть, аби врятувати свою таємницю. Саме ота їхня стійкість говорить, що вони справді були втаємниченими, і викликає ностальгію за їх знаннями. А окультист — це ексгібіціоніст. Як говорив Пелядан, відкрита усім таємниця нічого не варта. На жаль, Пелядан був не втаємниченим, а окультистом. XIX сторіччя — це сторіччя доносів. Усі наввипередки публікують секрети магії, теургії, Кабали, карт таро. Якби ж то вони бодай вірили в це”.

Альє продовжував пробігати поглядом наш перелік, іноді з їдкою посмішкою погордливого співчуття. “Єлєна Пєтровна. Достойна женщина, правду кажучи, хоч вона не сказала жодного слова, яке не було б написане уже на всіх мурах… Де Ґайта, бібліоман-наркоман. Папюс теж добрий фрукт”. Тут він раптом зупинився. “ТРЕС… Звідкіля це? З якого машинопису?”

Молодець, подумав я, помітив інтерполяцію. Ми відбулися неясною відповіддю: “Знаєте, цей список був складений на основі численних текстів, і більшість із них ми вже відіслали назад, то було просто сміття. Ви пригадуєте собі, звідки взявся цей ТРЕС, Бельбо?”

“Не думаю. Діоталлеві?”

“Вже минуло стільки днів… Це так важливо?”

“Зовсім ні”, запевнив нас Альє. “Я питаю, бо ніколи не чув про нього. Ви справді не можете сказати мені, хто пише про нього?”

Дуже шкода, але ми не пам’ятали.

Альє вийняв з камізельки свого годинника. “Господи, в мене ж іще одна зустріч. Вибачте мені, панове”.

Він пішов, а ми залишилися поговорити.

“Тепер зрозуміло. Англійці виступають із пропозицією масонства, щоб об’єднати всіх утаємничених Європи навколо беконіанського проекту”.

“Але проект удався лише наполовину: ідея, кинута беконіанцями, була настільки приваблива, що зумовила результати, протилежні очікуваним. Так звана шотландська гілка достерегла у новому таємному гуртку спосіб відновити тяглість і вступила в контакт із німецькими тамплієрами”.

“Для Альє ця історія виглядає незрозумілою. Це очевидно. Лише ми тепер можемо сказати, що саме відбулося. У той момент численні національні осередки кидаються конкурувати одні з одними, не виключено, що той Мартінес де Паскаллі був агентом групи з Томару, англійці зрікаються шотландців, які насправді є французами, французи, очевидно, розділені на дві групи — проанглійську і пронімецьку. Масонство — це зовнішнє прикриття, привід, завдяки якому всі ці агенти різних груп — хто зна, де були павликіяни та єрусалимляни — зустрічаються і вступають у сутичку, намагаючись відібрати один в одного той чи інший шматок таємниці”.

“Масонство — це наче Rick’s Cafe Americain у Касабланці”, сказав Бельбо. “Що спростовує загальноприйняту думку. Масонство — це зовсім не таємне товариство”.

“Яке там таємне товариство, це вільний порт, як Макао. Фасад. Таємниця криється деінде”.

“Сердешні масони”.

“Поступ вимагає жертв. Але погодьтеся, що ми віднаходимо іманентну раціональність історії”.

“Раціональність історії є наслідком належного переписування Тори”, сказав Діоталлеві. “Що ми й робимо, нехай буде благословенне ім’я Всевишнього”.

“Гаразд”, сказав Бельбо. “Тепер беконіанці мають Сен-Мартен-де-Шан, французько-німецьке неотамплієрське крило розпорошується у міріаду сект… Але ми ще не знаємо, про яку таємницю йдеться”.