Розділ «6 ТІФÉРЕТ»

“Чи ж ви не знаєте Парижа? Маре — це квартал Храму і, візьміть до уваги, це також квартал єврейського гетто! А крім того, у цих опусах говориться, що розенкройцери перебувають у контакті з сектою іберійських кабалістів Алюмбрадос! Можливо, ці памфлети, які на позір спрямовані проти розенкрейцерів і нападають на тридцять шість невидимих, насправді прагнуть посприяти їх знайденню… Ґабрієль Ноде, бібліотекар Рішельє, пише Instructions à lа France sur la vérité de l'histoire des Frères de la Rose-Croix[181]. Які саме інструкції? Хто він — речник тамплієрів третього осередку, чи шукач пригод, який втручається в чужу гру? З одного боку, здається, що він теж вважає розенкройцерів нікчемними дияволістами, з іншого — він натякає, що десь у світі є ще три розенкройцерські колегії, і це вельми правдоподібно, адже після третьої зустрічі залишаються ще три осередки. Він дає майже фантастичні вказівки (одна колегія нібито знаходиться в Індії, на плавучих островах), але також натякає, що одна з них міститься у підземеллях Парижу”.

“Гадаєте, все це пояснює Тридцятилітню війну?” спитав Бельбо.

“Поза всяким сумнівом”, сказав я, “Рішельє отримує таємну інформацію від Ноде і, теж бажаючи встромити свого носа в це діло, робить купу помилок, улаштовуючи збройну інтервенцію, чим ще більше заплутує справу. Але я б не знехтував ще двох фактів. 1619 року в Томарі, після сорока шести років тиші, збирається капітула Лицарів Христа. Попередня капітула відбулася 1573 року, небагато років перед 1584 роком, і на меті вона мала, очевидно, підготувати разом з англійцями подорож до Парижу. А після афери з розенкройцерівськими маніфестами її скликають знову, щоб вирішити, якої лінії їм триматися — приєднатися до операції англійців чи спробувати якісь інші шляхи”.

“Звичайно”, сказав Бельбо, “наче люди, які загубились у лабіринті: один іде одним шляхом, інший — іншим, хтось пробує кричати, але коли лунає відповідь, незрозуміло, чи це голос когось іншого, чи відлуння його власного голосу… Всі просуваються навпомацки. А що ж поробляють тим часом павликіяни та єрусалимляни?”

“Якби знаття”, сказав Діоталлеві. “Але я б не оминув увагою того факту, що в той період розповсюджується луріянська Кабала і починаються розмови про Розбиття Посудин… І саме тоді дедалі більшого поширення набуває концепція Тори як неповного послання. В одному польському хасидському творі говориться: якби відбулася якась інша подія, народились би інші комбінації літер. Але майте на увазі, кабалістам не до вподоби, що німці захотіли вискочити поперед батька в пекло. Належна послідовність Тори та її порядок залишаються у таємниці і відомі вони лише Святому, хай буде Він прославлений. Але не змушуйте мене говорити дурниці. Якщо навіть свята Кабала стане причетною до Плану…”

“Якщо План існує, до нього повинно бути причетне все. Або він усеохопний, або — нічого не пояснює”, сказав Бельбо. “Але Казобон згадував про другу вказівку”.

“Так. Навіть більше, це ціла низка вказівок. Ще до невдачі із зустріччю 1584 року Джон Ді почав займатися картографічними дослідженнями і споряджати морські експедиції. У співпраці з ким? З Педро Нуньєсом, королівським космографом Португалії… Ді впливає на хід подорожей, щоб спрямувати їх на відкриття північно-західного шляху до Китаю, вкладає гроші в експедицію такого собі Фробішера, який пустився до Полюса і повернувся звідти з ескімосом, якого всі прийняли за монгола. Він підбехтує Френсіса Дрейка здійснити подорож навколо світу. Він намагається спрямовувати подорожі на схід, адже схід є початком усякого окультного знання, а перед вирушенням однієї з експедицій — не пам’ятаю вже якої — прикликає ангелів”.

“І що все це означає?”

“Мені здається, що Ді був зацікавлений не стільки у відкритті земель, скільки у їх картографічному зображенні, і саме тому він співпрацював з великими картографами Меркатором та Ортеліусом. Схоже на те, що з тих уривків, які він мав у руках, йому стало зрозуміло, що остаточне відтворення послання мусить привести до відкриття якоїсь карти, й він намагається дійти до цього власними силами. Я б сказав більше, як говорить пан Ґарамон. Чи можливо, щоб учений такого калібру справді недобачив розходження між календарями? А якщо він зробив це навмисне? Можливо, Ді бажав відтворити послання сам, пошивши в дурні інші осередки. Підозрюю, що це завдяки Ді поширилась ідея, що послання можна відтворити магічними або науковими методами, не чекаючи на сповнення Плану. Синдром нетерплячки. Народжується буржуа-завойовник, — принцип солідарності, на якому трималося духовне лицарство, похитнувся. Якщо то була ідея Ді, то що вже говорити про Бекона. Від цього моменту англійці намагаються прийти до розкриття таємниці, використовуючи всі таємниці нової науки”.

“А німці?”

“Німців ліпше пустити по традиційних шляхах. Так ми зможемо пояснити принаймні два століття історії філософії, англосаксонський емпіризм проти романтичного ідеалізму…”

“Крок за кроком ми реконструюємо історію світу”, сказав Діоталлеві. “Ми пишемо Книгу. Мені це до вподоби, вельми до вподоби”.

73

Ще один цікавий випадок криптографії представив публіці 1917 року один із найкращих історіографів Бекона, доктор Альфред фон Вебер Ебенгоф з Відня. Виходячи з систем, уже перевірених на творах Шекспіра, він почав застосовувати їх до творів Сервантеса… Ведучи дослідження, він відкрив неймовірний матеріальний доказ: перший англійський переклад Дон Кіхота, що зробив Шелтон, містить поправки, зроблені рукою Бекона. З цього він зробив висновок, що англійська версія є оригіналом роману, а Сервантес опублікував його іспанську версію.

(J. Duchaussoy, Bacon, Shakespeare ou Saint-Germain?, Paris, La Colombe, 1962, p. 122)

[182]

Те, що Якопо Бельбо ненаситно кинувся читати історичні твори періоду Рози і Хреста, видається мені очевидним. Проте коли він розповів нам про свої висновки, з його фантазій залишився голий сюжет, із якого ми взяли цінні підказки. А тепер я знаю, що він писав на Абулафії значно складнішу історію, у якій божевільна гра цитат зливалася з його особистими міфами. Нагода комбінувати фрагменти чужих історій була для нього спонукою знову взятися за писання, що він і робив, у властивій йому розповідній формі. Нам він про це не говорив ніколи. І в мене зостається сумнів, чи справді він лише випробовував з певною відвагою свою здатність створювати фікцію, а чи він, радше, як перший-ліпший дияволіст, шукав свого місця у Великій Історії, спотворюючи її.

Вже давно я забув, що я Талбот. Принаймні відколи я вирішив зватися Келлі. По суті, я лише підробив документи, це роблять усі. Люди королеви безжальні. Аби прикрити свої бідні відрубані вуха, я змушений носити цю чорну ярмулку, і всі перешіптуються, що я чарівник. Якби то. Доктор Ді з такою славою живе розкошуючи.

Коли я відвідав його у Мортлейку, він вивчав якусь карту. Він поводив себе ухильно, диявольський стариган. Зловісні іскри блискали у його хитрющих очах, кістлява рука погладжувала цапину борідку.

— Це манускрипт Роджера Бекона, — сказав він мені, — його позичив мені цісар Рудольф II. Ви знаєте Прагу? Раджу вам одвідати її. Ви могли б знайти там щось, що перемінить ваше життя. Tabula locorum rerum et thesaurorum absconditorum Menabani[183]…