Розділ «6 ТІФÉРЕТ»

АНГЛІЯ            1464

ФРАНЦІЯ         1584

НІМЕЧЧИНА     1704

БОЛГАРІЯ        1824

ЄРУСАЛИМ      1944

“1344 року перші великі магістри кожної групи осідають у шести призначених місцях. Впродовж ста двадцяти років у кожній групі почергово змінювалися шість великих магістрів, і 1464 року шостий магістр Томару зустрівся з шостим магістром англійської групи. 1584 року дванадцятий англійський магістр зустрівся з дванадцятим французьким магістром. Цей ланцюг продовжується за таким самим ритмом, і якщо зірвалася зустріч із павликіянами, це сталося 1824 року”.

“Припустімо, що вона зірвалася”, мовив я. “Але я не розумію, чому такі кмітливі хлопці, як вони, маючи в руках чотири шостих усього послання, не могли відтворити його в цілості. Або чому, якщо не відбулася зустріч із болгарами, не спробували нав’язати контакт із наступною групою”.

“Казобоне”, сказав Бельбо, “чи ви справді гадаєте, що законодавці з Провену були бовдурами? Якщо вони хотіли, щоб ця інформація залишалася недоступною впродовж шести сот років, вони напевно вжили всіх заходів безпеки. Кожен магістр осередку знає, де знайти магістра наступного осередку, але не знає, де знайти інших, і ніхто з них не знає, де шукати магістрів попередніх осередків. Достатньо було, щоб німці загубили болгарів, і вони вже ніколи не дізнаються, де шукати єрусалимлян, тоді як єрусалимляни не знатимуть, де шукати всіх інших. А щодо відтворення послання з неповних фрагментів, то залежить, як були поділені ті фрагменти. Звичайно ж не в логічній послідовності. Достатньо, аби бракувало одного-єдиного елементу, і послання буде незрозумілим, а той, у кого є фрагмент, якого бракує, не знатиме, що з ним робити”.

“Подумайте лишень”, сказав Діоталлеві, “якщо зустріч не відбулася, то сьогодні Європа є ареною таємного балету груп, що шукають одна одну і не можуть знайти, а тим часом кожен знає, що йому бракує лише дещиці, аби стати господарем світу. Як звати того набивача опудал, про якого ви нам розповідали, Казобоне? Можливо, змова справді існує, а історія — це всього лиш результат цієї битви за відтворення втраченого послання. Ми їх не бачимо, а вони, невидимі, діють навколо нас”.

Та сама думка спала також Бельбо й мені, і ми почали навперебій говорити. Та щоб знайти належні пов’язання, потрібно було небагато. Ми навіть виявили, що принаймні два вирази у посланні з Провену — згадка про тридцять шість невидимих, розділених на шість груп, і період ста двадцяти років — з’являються також у ході дискусії про розенкройцерів.

“Урешті-решт, то були німці”, сказав я. “Треба перечитати розенкройцерські маніфести”.

“Таж ви казали, що вони фальшиві”, нагадав Бельбо.

“То й що? Ми теж створюємо фальшиву історію”.

“Справді”, мовив він. “Я й забув”.

69

Elies deviennent le Diable: débiles, timorées, vaillantes à des heures exceptionnelles, sanglantes sans cesse, lacrymantes, caressantes, avec des bras qui ignorent les lois… Fi! Fi! Elles ne valent rien, elles sont faites d’un côté, d'un os courbe, d’une dissimulation rentrée… Elles baisent le serpent…

(Jules Bois, Le satanisme et la magie, Paris, Chailley, 1895, 12)[176]

Він таки забув, тепер я це знаю. І, безперечно, саме у той час був написаний цей файл, короткий і приголомшливий.

Ти цілком несподівано прийшла до мене додому. Ти принесла траву. Я не хотів, тому що я не можу дозволити, щоб якась рослинна субстанція втручалася в роботу мого мозку (однак я брешу, адже курю тютюн і п’ю дистиляти із зерна). Зрештою, тих кілька разів на початку шістдесятих, коли хтось примушував мене брати участь у груповому курінні самокрутки, загорнутої у поганий, липкий, заслинений папір — остання затяжка робилася за допомогою шпильки — мене душив сміх.

Але вчора її запропонувала ти, і я подумав, що таким чином ти, мабуть, пропонуєш себе, і з вірою закурив. Ми танцювали, притиснувшись одне до одного, як уже ніхто роками не танцює, до того ж — який сором — під Четверту Малера. Мені здавалося, що в моїх раменах бубнявіє якась стародавня істота з ніжним і зморщеним обличчям старої кози, змія, що виповзає з глибини моєї плоті, і я поклонявся тобі як древній і вселенській тітці. Я, мабуть, продовжував рухатися, притиснувшись до твого тіла, але відчував, як ти підносишся у леті, перетворюєшся в золото, відчиняєш замкнені двері, примушуєш рухатися предмети в повітрі. Я проникав у твоє темне черево, Megale Apophasis. Полонянка ангелів.