Розділ «5 ҐВУРÁ »

“Не маю нічого проти”.

Бельбо продовжував, ніби його й не існувало: “А отже, ти є його проституткою, його феміністкою, яка займається public relations, а він є твоїм Симоном”.

“Мене звати зовсім не Симон”, сказав Ріккардо, у якого вже заплітався язик.

“Ми говоримо не про тебе”, сказав Бельбо. Вже деякий час я почував за нього незручність. Він, зазвичай такий ревнивий приховувач своїх почуттів, розпочинав любовну суперечку в присутності свідка, ба більше, суперника. Але з цієї останньої репліки я збагнув, що, оголюючи свою душу перед іншим, — тоді як справжнім суперником був ще інший, — він єдиним доступним для нього способом утверджував своє володіння Лоренцою.

Тим часом Лоренца відповідала, попрохавши в когось іще одного кухлика: “Але все це гра. Адже я кохаю тебе”.

“Добре ще, що не ненавидиш. Послухай, я хотів би йти додому, в мене приступ нежитю шлунка. Я все ще в’язень цієї нижчої матерії. Мені Симон не обіцяв нічого. Підемо разом?”

“Давай побудемо ще трішечки. Тут так гарно. Хіба тобі не весело? А крім того, я ще не дивилася на картини. Ти бачив, що Ріккардо намалював на одній мене?”

“Тебе я б хотів не тільки намалювати”, мовив Ріккардо.

“Ти вульгарний. Припини. Я розмовляю з Якопо. Господи, Якопо, невже лише ти можеш гратися в інтелектуальні ігри зі своїми друзями, а я ні? То хто ж трактує мене як проститутку з Тиру? Ти”.

“Присягаюся, це так. Саме я. Саме я штовхаю тебе в обійми літніх добродіїв”.

“Він ніколи не намагався взяти мене в обійми. Він не сатир. Тебе дратує, що він не бажає затягти мене до ліжка, а вважає інтелектуальним партнером”.

“Allumeuse[148]”.

“А от цього тобі не слід було говорити. Ріккардо, ходім пошукаємо чогось випити”.

“Ні, постривай”, сказав Бельбо. “Тепер ти мені скажеш, чи серйозно ти його сприймаєш, я хочу зрозуміти, божевільна ти чи ні. І перестань пити. Скажи ж мені, ти сприймаєш його серйозно чи ні, чорт забирай!”

“Але любий, це наша гра, між мною і ним. А вся краса цієї історії полягає в тому, що коли Софія починає розуміти, хто вона така, і звільняється від тиранії ангелів, вона може звільнитися від гріха”…

“Ти перестала грішити?”

“Прошу тебе, подумай добре”, сказав Ріккардо, цнотливо цілуючи її в чоло.

“Навпаки”, відповіла вона Бельбо, не дивлячись на художника, “все те, що знаходиться там, уже не гріх, можна робити все що завгодно, аби звільнитися від плоті, там перебуваєш поза добром і злом”.

Вона відштовхнула від себе Ріккардо і голосно промовила: “Я — Софія і, щоб звільнитися від ангелів, я мушу учиняти… учинювати… вчинити всі гріхи, навіть найсмаковитіші!”

Ледь похитуючись, вона попрямувала в куток, де сиділа зодягнена в чорне дівчина з сильно нафарбованими очима і блідим обличчям. Лоренца притягнула її у центр зали і почала вихитуватися разом з нею. Вони майже торкалися одна одної животами, їх руки розслаблено звисали вздовж стегон. “Я можу кохати тебе також”, сказала вона і поцілувала її в уста.