Розділ «5 ҐВУРÁ »

“А ви його маєте?”

“Можливо”, сказав пан Салон, і здавалось, що він каже це із зосереджено-відсутнім виразом. Але це було лише його манерою обривати розмову. І справді, він похопився, що йому треба йти. Тоді, потиснувши мені руку, він затримався ще на секунду, ніби йому випадково спало щось на думку: “До речі, той полковник… як його звали, той, який кілька років тому приходив до видавництва “Ґарамон”, аби поговорити з вами про скарб тамплієрів? Ви більше нічого про нього не чули?”

Ця брутальна і нескромна демонстрація його знання справ, які я вважав конфіденційними і давно похованими, вразила мене неначе грім. Я хотів запитати його, звідки він про це знає, але побоявся. Тож лише сказав йому з байдужим виглядом: “Ет, це вже стара історія, я вже про неї й забув. Але, до речі: чому ви сказали — ‘до речі’?”

“Я сказав ‘до речі’? Ах, так, звичайно, якщо не помиляюся, він же знайшов щось у підземеллі…”

“Звідкіля ви знаєте?”

“Не пам’ятаю. Не пригадую, хто мені про це говорив. Можливо, якийсь клієнт. А в мене відразу виникає цікавість, коли справа торкається підземелля. Стареча манія. Бувайте здорові”.

Він пішов, а я залишився роздумувати над значенням цієї зустрічі.

52

У певних регіонах Гімалаїв, між двадцятьма двома храмами, які символізують двадцять два Аркани Гермеса та двадцять дві літери деяких священних абеток, Аґарттха утворює містичний, невловний Нуль… Колосальна шахівниця, яка простягається під землею, сягаючи майже всіх регіонів Земної Кулі.

(Saint-Yves d’Alveydre, Mission de l’Inde en Europe, Paris, Calmann Lévy, 1886, p. 54, 65)

Повернувшись, я розповів про це Бельбо та Діоталлеві, і ми зробили декілька припущень. Салон, дивак і пліткар, який у певному сенсі насолоджувався таємницями, був знайомий з Арденті, й на цьому все закінчувалося. Або ж: Салон знав щось про зникнення Арденті й працював на тих, хто примусив його зникнути. Ще одна гіпотеза: Салон був інформатором поліції…

Відтак ми мали зустрічі з іншими дияволістами, і Салон розчинився серед собі подібних.

Десь через два-три дні ми вітали в офісі Альє, який прийшов здати звіт про декілька рукописів, які надіслав йому Бельбо. Він судив їх докладно, немилосердно і поблажливо. Альє був спостережливий, йому не треба було багато, щоб розгадати подвійну гру “Ґарамон”-“Мануціо”, і ми більше не приховували від нього правди. Здавалось, він усе розуміє й схвалює. Кількома гострими заувагами він знищував який-небудь твір, а тоді з увічливим цинізмом робив примітку, що для “Мануціо” цей опус цілком годиться.

Я запитав, що він може сказати мені про Аґарттху та Сент-Іва д’Альвейдра.

“Сент-Ів д’Альвейдр”… мовив він. “Дивна людина, безперечно; ще з молодих літ він учащав до послідовників Фабра д’Оліве. Він був звичайнісіньким службовцем у міністерстві внутрішніх справ, але мав амбіції… Звичайно, ми не могли схвалити його одруження з Марі-Віктуар”… Альє не стримався і перейшов на першу особу. Він згадував.

“Хто така була Марі-Віктуар? Страшенно люблю плітки”, сказав Бельбо.

“Марі-Віктуар де Рісніч, вона була надзвичайно вродливою жінкою в той час, коли була близькою подругою цісареви Євгенії. Але коли вона зустріла Сент-Іва, їй уже було за п’ятдесят. Йому було десь коло тридцяти. Для неї, звісно, то був мезальянс. І справа не тільки в цьому, — аби дати йому титул, вона купила маєток, не пам’ятаю вже який, що належав маркізам д’Альвейдрам. І так наш безпардонний герой оздобився цим титулом, а в Парижі співали куплети про ‘жіґоло’. Маючи змогу жити з ренти, він присвятив себе своїй мрії. Він убив собі в голову знайти політичну формулу, яка могла б привести до більш гармонійного суспільства. Синархія як протилежність Анархії. Європейське суспільство, кероване трьома радами, які мали представляти економічну, судову і духовну владу, тобто Церкви і вчених. Освічена олігархія, яка могла б скасувати класову боротьбу. Бувало й гірше”.

“А що Аґарттха?”

“Він розповідав, що одного дня його відвідав таємничий афганець, такий собі Хаджі Шаріф, який афганцем бути не міг, бо його ім’я явно албанське… І оцей Шаріф відкрив йому таємницю престолу Царя Світу — хоча Сент-Ів ніколи не вживав цього слова, це пізніше зробили інші — Аґарттхи, Незнайденної”.

“Але де саме про це йдеться?”