Розділ «4 ХÉСЕД »

Ми залишили її, і коли після перерви на свіжому повітрі я увійшов до зали, запахи, барабани, всюдисущий піт, яким просякло кожне тіло, й саме несвіже повітря подіяли на мене, наче ковток алкоголю на людину після довгого періоду невживання. Я провів рукою по чолі, і якийсь старий простягнув мені аґоґо, невеликий позолочений інструмент, щось на зразок трикутника з дзвіночками, по якому слід було вдаряти паличкою. “Підніміться на поміст”, сказав він, “пограйте, це вам допоможе”.

У цій пораді була гомеопатична мудрість. Я вдаряв по аґоґо, намагаючись пристосуватися до ритму барабанів, і, поступово входячи в дійство, беручи в ньому участь, почав панувати над ним. Рухаючи ногами, я знімав напруження, звільнявся від навколишнього дурману, провокуючи й розпалюючи його. Згодом Альє пояснив мені різницю між тим, хто знає, і тим, хто підкоряється.

Поступово, в міру того як медіуми впадали в транс, cambonos відводили їх у закутки приміщення, садовили, пропонували сигари та люльки. Вірні, які не сподобилися вселення духу, підбігали, щоб упасти навколішки в них у ногах, шепотіли щось їм на вухо, вислухали поради, вбирали в себе їх благодатний вплив, виливали з себе визнання й від цього діставали потіху. У деяких з них виникали ознаки початку трансу, які cambonos стримано заохочували і відводили їх, уже більш розслаблених, назад поміж юрбу.

На майданчику, де танцювали, снувало ще чимало таких, хто бажав увійти в екстазу. Німкеня неприродно трусилася, сподіваючись вселення, але марно. У декого вселився Ешу, і їх обличчя набували злісного, облудного, лукавого виразу, а рухи ставали поривчастими.

І отоді я побачив Ампаро.

Тепер я знаю, що Хéсед — це не лише сфіра благодаті й любові. Як говорив Діоталлеві, це також момент розширення божественної субстанції, яка поширюється аж до своєї безконечної периферії. Це турбота живих про мертвих, але хтось, здається, таки сказав, що це також турбота мертвих про живих.

Б’ючи в аґоґо, я більше не стежив за всім, що відбувалося в залі, надзвичайно заклопотаний тим, аби, підкоряючись музиці, контролювати усе, що відбувалося зі мною. Ампаро увійшла, либонь, хвилин із десять тому, і на неї, зрозуміло, насунуло те ж саме відчуття, що й на мене раніше. Але ніхто не дав їй аґоґо, та вже тепер вона його, мабуть, і не взяла б. Відчуваючи поклик глибинних голосів, вона позбулася будь-якої волі до захисту.

Я побачив, як вона раптом кинулася в середину поміж танцівників і зупинилася з напруженим і ненормально піднятим догори обличчям, її шия заклякла, і тоді вона у безпам’ятті шалено пустилась у непристойну сарабанду, жестами рук пропонуючи своє власне тіло. “A Pomba Gira, a Pomba Gira![105]” кричали деякі, втішившись чудом, адже того вечора ця дияволиця ще не показувалася: О seu manto é de veludo, rebordado todo em ouroy o seu garfo é de pratay muito grande é seu tesouro… Pomba Gira das Almas, vem toma cho cho…[106]

Я не насмілився втрутитися, лишень, здається, прискорив удари своєї металевої палички, щоб тілесно поєднатися зі своєю коханою, чи то пак з підземним духом, якого вона уособлювала.

Нею заопікувалися cambonos, дали їй одягти ритуальні шати, підтримали її, коли вона закінчувала свій транс, короткий, але шалений. Коли вона вже була вся мокра від поту і задихалася, вони повели її сісти. Вона відмовилася прийняти тих, хто прибіг випрошувати пророцтва, і залилася слізьми.

Gira наближалася до кінця, я покинув поміст і підбіг до неї; коло неї вже був Альє, легенько потираючи їй скроні.

“Який сором”, говорила Ампаро, “я ж у це не вірю, я не хотіла, як це я могла?”

“Трапляється, трапляється”, солодко примовляв Альє.

“Але тоді спасіння немає”, плакала Ампаро, “я все ще рабиня. Іди геть”, сказала вона мені люто, “я бідна, брудна негритянка, дай-те мені господаря, я на це заслуговую!”

“Таке траплялось навіть із білявими ахейцями”, потішав її Альє. “Така вже людська природа…”

Ампаро попросила, щоб її відвели до туалету. Обряд завершувався. Посередині зали німкеня на самоті продовжувала свій танок, прослідкувавши заздрісним поглядом за всім, що сталося з Ампаро. Однак рухалася вона вже хоч і затято, але з неохотою.

Ампаро повернулася хвилин через десять, коли ми вже прощалися з pai-de-santo, який тішився з блискучого успіху нашого першого контакту зі світом померлих.

Альє вів машину мовчки, була вже пізня ніч. Коли він зупинився під нашим будинком і хотів було попрощатися з нами, Ампаро сказала, що вона воліла б піднятися сходами сама. “Чому б тобі трохи не прогулятися”, сказала вона мені, “повертайся, коли я вже засну. Я візьму пігулку на сон. Пробачте мені. Я ж казала, я, мабуть, з’їла щось недобре. І всі ці дівчата теж з’їли і випили щось недобре. Ненавиджу свою країну. Добраніч”.

Альє зрозумів моє незручне становище і запропонував піти посидіти до одного бару в Копакабані[107], що був відчинений усю ніч.

Я мовчав. Альє почекав, коли я пригублю свою батіду, тоді перервав прикру мовчанку.