Розділ «7»

— Лише тут. — Я повернулася й подивилася на нього, схрестивши руки перед собою, неначе приготувалась боронитися. — То що ж тут такого дивного?

— Це таке маленьке містечко. Таке обмежене. Усе обертається навколо замку… — Ми зупинились на стежці й дивилися на замок, що височів удалині на чудернацькому банеподібному пагорбі, досконалий, немов намалювала його дитина. — Я завжди думаю, що це саме те місце, куди люди повертаються, коли втомлюються від усього іншого. Чи коли їм бракує фантазії поїхати кудись іще.

— Дякую.

— Звісно, в цьому немає нічого поганого. Але… заради Бога. Містечко не розвивається, правда ж? Не переповнене ідеями, цікавими людьми чи можливостями. Тут уважають, що коли туристична крамниця починає продавати столові серветки з іншим малюнком мініатюрної залізниці — це провокація.

Я не могла стримати сміху. У місцевій газеті минулого тижня була стаття саме на цю тему.

— Вам двадцять шість років, Кларк. Ви мали б бути деінде й заявляти про те, що світ належить вам, устряваючи в неприємності в барах, демонструючи свій дивний гардероб сумнівним типам абощо.

— Я щаслива тут, — відповіла я.

— А не мали б бути.

— Вам подобається наказувати людям, що треба робити, чи не так?

— Лише коли знаю, що маю рацію, — сказав він. — Ви можете поправити мій чай? Не дістану його.

Я покрутила соломинку, щоб він міг легко дотягнутися, і почекала, поки він вип’є чай. Кінчики його вух порожевіли від легкого холоду.

Він скривився.

— О Боже! Як для дівчини, яка заробляла на життя, готуючи чай, ви приготували просто жахливий трунок.

— Ви просто звикли до лесбійського чаю[17], — відповіла я. — До всякого там китайського трав’яного «Лапсанґ Сушонґу».

— Лесбійського чаю? — Він мало не вдавився. — Він таки незрівнянно добріший за цей лак для меблів. На Бога. В ньому ложка може стояти.

— Навіть мій чай не такий, як треба. — Я сіла на лавку навпроти нього. — Отже, висловлювати свою думку щодо всього, що я кажу чи роблю, при тому що інші повинні мовчати, — це для вас природна річ?

— Говоріть далі, Луїзо Кларк. Скажіть, що ви думаєте.

— Про вас?

— А в мене є вибір? — по-акторському зітхнув він.

— Вам підстригтися б. Так ви схожі на безхатька.