Розділ «7»

— Зачекайте, — сказала я. — Зараз принесу два дзеркала. Тоді ви все добре побачите. Але не ворушіться, бо тут ще треба трохи прибрати. І, можливо, ще відтяти вухо.

Я шукала в шухлядах у спальні маленьке дзеркало, коли почула, як скрипнули двері. Швидка хода двох людей, підвищений та схвильований голос місіс Трейнор.

— Джорджино, будь ласка, не треба.

Я миттю відчинила двері спальні, схопила дзеркало й вибігла з кімнати. Я не хотіла, щоб мене знову заскочили не на робочому місці. Місіс Трейнор, затуливши долонями рота, стояла біля дверей вітальні, а якась молодиця голосно сварилась:

— Ти найегоїстичніший чоловік з усіх, кого я знаю! Не можу повірити, Вілле. Ти завжди був егоїст, але все стало набагато гірше.

— Джорджино, будь ласка, припини, — прохала місіс Трейнор, кинувши пильний погляд на мене, коли я підійшла.

Я зайшла в кімнату слідом за нею. Віллове обличчя було повернене до молодої жінки, на його плечах лежав рушник, а легкі пасма каштанового волосся заплутались навколо колес його візка. У жінки було довге темне волосся, зібране в неохайний вузол на потилиці, засмагла шкіра. Вона була зодягнута в дорогі потерті джинси та замшеві черевики. Подібно до Алісії, риси її обличчя були красиві та правильні, а зуби — неперевершено білого кольору, як у рекламі зубної пасти. Останнє було особливо помітно, бо її обличчя набуло багряно-червоного відтінку від гніву, з яким вона сичала на Вілла.

— Я повірити не можу. Я навіть не можу допустити, що ти думав про таке. Що ти…

— Джорджино, будь ласка, зараз не час, — різко підвищила голос місіс Трейнор.

Вілл апатично дивився поперед себе на щось непомітне для інших.

— Ну… Вілле. Вам потрібна якась допомога? — тихо запитала я.

— А ви хто? — запитала молода жінка, швидко повернувшись. І тільки тепер я побачила сльози в її очах.

— Джорджино, — заговорив Вілл. — Познайомся з Луїзою Кларк, моєю найманою компаньйонкою і страшенно винахідливим перукарем. Луїзо, це моя сестра, Джорджина. Здається, вона прилетіла аж із Австралії, щоб покричати на мене.

— Не змінюй тему, — крикнула Джорджина. — Мама мені все розповіла.

Усі завмерли.

— Я залишу вас на хвилину? — запропонувала я.

— Це було б чудово, — пальці місіс Трейнор побіліли від того, що вона стискала бильця дивана.

— До речі, Луїзо, зараз ви могли б зробити перерву на обід.

Я вислизнула з кімнати.

Тепер мені доведеться обідати на автобусній зупинці. Я зібрала свої бутерброди на кухні, швидко вдягнула пальто й вийшла через задні двері.