Розділ «11»

— Тоді ти будеш винен мені сорок фунтів, — сказала я.

— Сорок фунтів? Як ти це порахувала?

— Мій виграш. П’ять фунтів у ставці на «перемогу або призове місце» вісім до одного. — Я знизала плечима. — Звабливий — це безпрограшний варіант.

Мені здавалося, що я вивела його з рівноваги.

Натан ляснув долонями по колінах.

— Звучить переконливо. Ще й день погожий, — сказав він. — Спакувати обід?

— Ні, — відповіла я. — Там є гарний ресторан. Коли мій кінь прийде перший, з мене обід.

— А ти часто ходиш на перегони? — спитав Вілл.

І перш ніж він зміг сказати щось іще, ми загорнули його в куртку, і я вибігла надвір, щоб розвернути машину.

Я все спланувала. Однієї чудової сонячної днини ми приїжджаємо на іподром. Там на блискучих довгоногих рисаках повз нас проноситимуться жокеї в яскравому вбранні. Можливо, там буде духовий оркестр або й навіть два.

Трибуни повнитимуться радісними людьми, і ми знайдемо місце, звідки будемо розмахувати виграшними квитанціями. Віллів дух конкуренції завдасть йому чосу, і він не зможе опиратися бажанню все прорахувати й виграти більше, аніж Натан чи я. Я продумала все. А потім, коли нам набридне дивитись на коней, ми підемо в хороший ресторан на іподромі й смачно пообідаємо.

А варто було б послухати батька.

— Хочеш знати, що таке «тріумф надії над досвідом»[20]? — запитав він. — Це планування веселих вихідних для родини.

Усе почалося з паркування. Ми доїхали туди без пригод. Я вже мала якусь певність, що Вілл не перевернеться, якщо їхатиму швидше ніж п’ятнадцять миль на годину. Я перевірила маршрут у книгозбірні й майже всю дорогу весело щебетала, коментуючи красиве блакитне небо в сільській місцевості та відсутність заторів. На вході на іподром черги не було, а він сам, треба визнати, був трохи меншим, ніж я сподівалась, і паркованка була позначена.

Одначе ніхто не попередив мене — вона була на траві, ще й на траві, по якій часто їздили тієї вологої зими. Ми знайшли місце (це було не важко, адже паркованка була наполовину порожня), і майже відразу після того, як ми опустили пандус, Натан стривожився.

— Тут занадто м’яко, — сказав він. — Вілл загрузне.

Я подивилась на трибуни.

— Якщо ми зможемо добратись до доріжки, все буде гаразд.

— Цей візок важить тонну, — сказав він. — А туди футів із сорок.

— Та ну. Ці візки мають бути розраховані на м’яку землю.