Розділ 3 З цілковитою певністю в серці

Ті, хто мене любить, завжди мене підтримують. Вони сіють зерна в моє серце, переконують у тому, що на мене зійшла благодать, здатна допомогти іншим людям. Іноді я вірю їм. Буває, віра залишає мене. Та мої близькі ніколи не здаються. Вони знають, що їхні зерна часом потрапляють на камінь або терен. Та вони однаково вірять у те, що зерна проростуть і дадуть урожай.

Мої рідні сіяли свої зерна щоранку, коли я збирався до школи: «Доброго дня, Ніколасе! Старайся, і Бог тобі допоможе!». Часом я думав: «Так, так, звісно! Напевно, Бог має специфічне почуття гумору, бо я напевно знаю, що сьогодні в школі мене дражнитимуть!».

І справді, варто було мені з’явитися у школі в інвалідному візку, як хтось вигукував, що у мене спустило колесо, а хтось збирався підпирати мною двері бібліотеки. Дуже смішно! У такі дні слова підтримки моїх батьків падали на каміння. Ніщо не підкріпляло їх. Я лише дужче відчував свою інвалідність.

Та після того жахливого випадку у ванній дедалі більше зерен потрапляло в добру землю. Своєю наполегливістю і товариськістю я зміг завоювати серця однокласників. Так, бували і погані дні, але їх ставало дедалі менше.

Чудовий письменник Норман Вінсент Піл одного разу сказав: «Яке б не було похмуре твоє життя, розплющ очі й спробуй побачити можливості. Ти побачиш, тому що вони є завжди».

Можливо, ви ніколи не станете олігархом і мільйонером, але ви завжди повинні бачити можливості, які відкриваються перед вами. Без віри в це ви нічого не досягнете. І ніхто не досяг би. Віра в майбутнє змушує нас рухатися вперед. Ми долаємо скруту, перемагаємо тугу і відчай.

Я дуже рано почав бачити життєві можливості. Коли я написав і проілюстрував свою першу книжку, мені було шість або сім років. Книжка називалася

«Єдиноріг, котрий не мав крил». Нескладно здогадатися, чому я вибрав саме цю тему, але мушу сказати, що маленька притча, заснована на життєвому досвіді, чудово передає саму суть віри. Не хвилюйтеся, вона коротенька. Адже я написав її, коли мені було всього шість або сім років.

Колись давно у матері-єдинорога народилася дочка. Коли вона виросла, виявилося, що у неї немає крил.

«Що сталося з її крилами?» – дивувалася мати-єдиноріг.

Коли дитина вирушала на прогулянку, вона бачила єдинорогів, котрі літали в небесах. А потім до неї підійшов маленький хлопчик і запитав: «Що сталося з твоїми крилами?».

Вона відповіла: «У мене ніколи не було крил, хлопчику».

Тоді хлопчик сказав: «Я спробую зробити тобі пластикові крила».

Він упродовж години майстрував пластикові крила для єдинорога.

А по завершенні хлопчик попросив єдинорога покатати його на спині, і єдиноріг погодився.

Вони розбіглися, єдиноріг злетів у небо і вигукнув: «Все вийшло! Все вийшло!».

Коли єдиноріг опустився на землю, хлопчик зліз з його спини, і він знову злетів у небо. Маленький хлопчик сказав:

«Вітаю, єдинороже!».

Потім хлопчик повернувся додому і розповів мамі, братам і сестрам про пригоди з єдинорогом.

Єдиноріг жив довго і щасливо.