Розділ 3 З цілковитою певністю в серці

Коли комп’ютер став видавати висоту польоту, стало зрозуміло, що ми падаємо. «Шістсот футів! П’ятсот футів! Чотириста футів!». Періодично комп’ютер видавав команду пілотам: «Витягнути! Витягнути!». Ми не злякалися, однак атмосфера в салоні стала, м’яко кажучи, напруженою. Я запитав у свого помічника, чи не варто команди комп’ютера перекласти для пілотів Мігеля Першого і Мігеля Другого.

«Гадаєш, вони не знають, що ми падаємо?», – запитав він.

Я не знав, що думати, та оскільки ніхто більше не хвилювався, то взяв із них приклад і постарався не перейматися. На щастя, невдовзі ми спокійно приземлилися. Пізніше, коли один з наших перекладачів розповів про цей випадок пілотам, вони розреготалися.

«Ми знали, що говорить комп’ютер, – відповів Мігель Другий. – Але під час посадки ми ніколи на нього не зважаємо. Ви повинні більше довіряти своїм пілотам, Ніку!».

Так, визнаю, на якусь мить моя довіра до пілотів похитнулася. Але решту часу я просто був певен, що Бог стежить за мною і моїм життям. Щоб ви зрозуміли силу моєї віри, скажу: у моїй шафі стоїть пара черевиків! Я щиро вірю в те, що колись зможу їх узути і прогулятися. Можливо, це станеться. Може, й ні. Але я вірю в таку можливість. Якщо ви можете уявити собі світле майбутнє, то можете і повірити в нього. А як ви в нього повірите, то зможете його досягти!

Безмежна віра.

Коли в дитинстві я переживав період депресії, фізично я не страждав. Я не мав рук і ніг, але потребував повного й захопливого життя, яким живу сьогодні – за одним винятком. Раніше я покладався тільки на те, що можна було побачити, зосереджувався на своїх обмеженнях, а не на можливостях.

У кожного з нас є свої обмеження. Мені ніколи не стати зіркою баскетболу, але в цьому немає нічого поганого. Я можу надихати людей – і вони завдяки мені досягнуть вершин. Ніколи не живіть своїми обмеженнями. Живіть так, наче ви на все спроможні. Навіть у хвилини страждань і трагедій часом стається щось несподіване, майже неймовірне, чого не можна було й уявити. Можливо, просто зараз цього не станеться. Іноді ви навіть уявити не можете, що хороше може статися. Але повірте: все на краще. Навіть трагедії часом перетворюються на тріумфи.

Серфінг

У 2008 році я виступав на Гаваях і там познайомився зі знаменитою серфингісткою, Бетані Гемілтон. Ліву руку вона втратила у 2003 році, коли на неї напала тигрова акула. Коли це сталося, Бетані було всього тринадцять років. Раніше вона була відома в колі серферів. Та коли дівчина вижила після такої трагедії і повернулася до свого спорту, не перестаючи дякувати Богові за його милість, про неї дізналися в усьому світі. Усіх вразили сміливість і віра цієї дівчинки. Сьогодні вона, як і я, мандрує світом, надихаючи людей і розповідаючи їм про свою віру.

Свою мету Бетані вбачає у тому, щоб «просто розповідати про віру в Бога і переконувати людей в тому, що Бог любить їх та опікується ними». «Без Божої допомоги я б не вижила, – оповідає Бетані, – бо того ранку втратила сімдесят відсотків крові».

До нашої зустрічі я не знав історії цієї дівчини, не здогадувався, наскільки близько вона перебувала до смерті. Бетані розповіла, що впродовж усього шляху до лікарні (а їхали вони сорок п’ять хвилин) вона молилася. Парамедик шепотів їй слова підтримки: «Господь тебе не залишить і врятує».

Все складалося трагічно. Коли вони, нарешті, приїхали до лікарні, виявилося, що всі операційні зайняті. Бетані вмирала на очах. Та один пацієнт відмовився від операції на коліні, яка ось-ось мала розпочатися. І тоді лікарі змогли зайнятися Бетані. Вгадайте, ким виявився хірург?

То був батько Бетані!

Неймовірно, чи не так? Хірург був уже готовий до операції, і йому привезли власну дочку! Операція врятувала життя дівчинки.

Сьогодні Бетані – здорова, сильна дівчина з неймовірно позитивним світоглядом. Вона одужала навіть швидше, ніж очікували лікарі. Через три тижні після нападу акули вона знову повернулася до серфінгу.

Під час нашої розмови Бетані сказала мені, що віра в Бога допомогла їй збагнути: втрата руки – це частина Божого плану. Вона не шкодує себе, прийняла те, що сталося, і живе далі. У першому змаганні вона посіла третє місце, але ж серед учасниць були кращі серфінгістки світу. І це з однією рукою! Бетані каже, що втрата руки стала для неї свого роду благословенням: коли вона досягає успіху на змаганнях, її приклад надихає інших людей!

«Я молилася, щоб Бог використовував мене, і Він виконав моє прохання. Коли люди чують мою історію, Він сам говорить із ними, – розповідає Бетані. – Люди кажуть мені, що відчувають свій зв’язок з Богом, починають вірити в Бога, знаходять надію і відшуковують в собі сили здолати перешкоди. Почувши це, я починаю молитися, бо не я зробила щось для них – то Бог їм помагає. Я щаслива, що Бог дозволив мені стати частиною Його плану!».

Неможливо не захоплюватися неймовірною силою духу цієї дівчини. Навряд чи хтось дорікнув би їй, коли б після нападу акули вона полишила свій спорт. Їй довелося заново вчитися зберігати рівновагу на дошці, та її це не злякало. З нею сталося щось жахливе, але подія ця тільки змінила все на краще.

На гребені хвилі