Розділ 9 Бодай на йоту довіряйте іншим

Моє життя змінили стосунки з трьома типами людей:

· наставники;

· зразки для наслідування;

· супутники у подорожах.

Наставники – це люди, готові підтримати вас, розділити ваші мрії і допомогти вам на шляху до успіху. Батьки – ось наставники від природи. Але, на щастя, ми знаходимо й інших людей, готових взяти на себе цю функцію. Одним із перших моїх наставників був брат моєї матері, мій дядько Сем Радоевич. Він живе в Австралії, має дружину і чудових діток. Він – природжений підприємець, винахідник і дослідник. Завжди відкритий для всього нового. У дитинстві він надихав мене на подвиги, казав, що єдині перепони на шляху людини ті, що зводить вона сама. Його поради і підтримка додали мені сміливості й розширили світогляд.

Я знав багатьох людей, які все життя про щось шкодували. Але дядько Сем ніколи не озирався. Навіть припустившись помилки, він одразу ж піднімався і рухався вперед до нових можливостей. У цієї людини душа дитини, він безмежно любить життя. Він любить конструювати мотоцикли і велосипеди, але ніколи не робить це для себе. Він допомагав урядові штату Вікторія здійснювати програму, в рамках якої ремонтом і відновленням старих велосипедів займалися в’язні. Потім ці велосипеди роздавали дітям і дорослим, які не могли дозволити собі купити нові. За допомогою цього проекту тисячі людей отримали велосипеди.

Дядько Сем завжди вчив мене дивитися вперед, вірив у мене навіть тоді, коли я сам у себе не вірив. Мені було тринадцять років, коли він сказав мені:

«Ніколасе, колись ти здоровкатимешся за руку з президентами, королями і королевами!». Він вірив у те, що у Бога на мене великі плани. Про такого наставника можна тільки мріяти!

Шукайте власних наставників. Але пам’ятайте: справжні наставники – це не вболівальники. Вони говоритимуть вам усе, що думають, і не дадуть збитися зі шляху. А ви повинні бути готові прислухатися до їхньої критики, так само, як і до похвали. Адже ви будете знати, що ваші інтереси для них дуже важливі. Я згадую і свого кузена Дункана Юрисичаю. У дитинстві я страшенно соромився просити когось допомогти мені з туалетом. Він дуже допоміг мені, сказавши: «Коли тобі щось потрібно, ти повинен про це говорити». Він та інші мої кузени продовжують любити і підтримувати мене. Але Дункан і його мама Данилка допомогли мені подолати страх перед виступами. Вони є членами доброчинної групи в Мельбурні і завжди дають мені дуже цінні і корисні поради.

Взірці для наслідування не такі близькі для вас, як наставники, але це люди, на яких ви хотіли б рівнятися. Зазвичай за ними спостерігають зоддалік, вивчають їхню поведінку, читають їхні книжки і йдуть їхнім шляхом. Взірцями для наслідування часто стають знаменитості, відомі й шановані люди, що досягли успіху. Таким взірцем для наслідування для мене став преподобний Біллі Грем. Він жив відповідно до слів з Євангелія від Марка: «Ідіть по всьому світі й проповідуйтє Євангеліє кожному створінню».

Між наставниками і взірцями для наслідування перебувають такі люди, як Вік і Елсі Шлаттер, яких я провідую принаймні раз на рік. Вони живуть в Австралії, але побудували більше шістдесяти п’яти церков і місій в різних куточках Тихоокеанського регіону, працюють тихо, не привертаючи до себе уваги, не підносять себе, але для багатьох людей роблять світ іншим. Вони навчають мене тому, як місіонер може змінити світ.

В юності Елсі побачила Ісуса, який наказав їй «іти». Елсі зрозуміла, що Бог хоче, щоб вона зайнялася місіонерською діяльністю. Коли Елсі з Віком побралися, Вік працював на атомному заводі «Дженерал Електрик». Але вони з дружиною вирішили стати місіонерами і вирушили в Папуа-Нову Гвінею, де християнство майже не поширене. Хоча це невелика держава, але там проживає три мільйони осіб, причому ці люди розмовляють на семистах діалектах.

Вік і Елсі закохалися у цей край. Сьогодні вони живуть на північному узбережжі Австралії. Звідси ведуть місіонерську роботу по всьому Тихоокеанському регіону. Вік написав кілька релігійних книг, а, крім того, переклав Біблію на піджин та інші діалекти племен, де вони з Елсі проповідували.

Велику роль у моєму житті відіграють супутники у мандрівках, і це не дивно, адже я обрав досить нетрадиційний шлях. Супутники – це мої ровесники, колеги, люди, що розділяють мої погляди, що йдуть в ногу зі мною. Вони можуть бути навіть суперниками, але суперниками-друзями, котрі підтримують і підбадьорюють своєю душевною щедрістю.

Душевна щедрість означає вашу віру в Божественне благословення. Вам досить того, що є – радості, можливостей, щастя, любові. Я наполегливо рекомендую вам жити саме так, тому що це відкриває дорогу до сердець інших людей. Якщо вам видасться, що в цьому світі всього бракує, що немає жодних можливостей, то у своїх супутниках ви побачите загрозу – людей, котрі претендують на те мале, що ви ще маєте. Суперництво може бути корисним, оскільки воно мотивує. Ви завжди знайдете тих, хто хоче того ж, що й ви. Менталітет щедрості вчить тому, що бажаного вистачить на всіх. Конкуренція в цьому випадку проявляється в бажанні працювати якомога краще і підтримувати інших людей у тому ж бажанні. Це змушує нас бачити у супутниках не суперників, а товаришів, завжди готових підтримати в дорозі.

Цьому навчила мене дружба з Джоні Еріксон Тада, яка пройшла майже такий само, шлях, як і я. Як я вже згадував, Джоні була для мене прикладом для наслідування ще перед нашим знайомством. Вона стала наставником і допомогла мені влаштуватися у США. А тепер вона мій супутник, і я завжди можу розраховувати на її мудрі поради і симпатію.

Ще одна моя супутниця – Джекі Девідсон. Вона жила по сусідству з нами у моєму дитинстві. Зараз вона заміжня, має дітей, але вона завжди знаходить час вислухати мене, коли я хочу поділитися з нею тим, що важливо для мене – поганим чи хорошим. Ми з нею майже ровесники, і я бачу в ній мудру подругу, а не всезнайка. Я безмежно люблю її саму і всю її сім’ю. Для її дітей я давно став кимось на кшталт старшого брата, допомагаю їм робити уроки і просто відпочивати.

У 2002 році в моєму навчанні та особистому житті настав складний період. Це позбавило мене впевненості в собі й усвідомлення сенсу життя. Я розлучився зі своєю давньою подругою і дуже переживав через це. Я звернувся до Джекі, щоб вона допомогла мені зрозуміти, що відбувається. Я виливав їй моє серце, а вона просто сиділа, склавши руки, уважно мене слухала і нічого не говорила. Раптом я зрозумів, що я вивалюю на неї весь свій емоційний тягар, але вона не реагує. Тоді я зупинився і запитав: «Що мені робити? Скажи!». Вона посміхнулася, зблиснувши очима, і просто відповіла: «Слав Господа!».

Я не зрозумів: «Славити Господа за що?».

«Просто слав Господа, Ніку».