Розділ 9 Бодай на йоту довіряйте іншим

Натоді я вже мало не збожеволів і попросив Браяна позичити мені подушку.

«У холі працює кондиціонер, – сказав я своєму помічникові, – я йду туди спати».

Браян не мав сил зі мною сперечатися. Він упав у своє ліжко, а я вибрався з кімнати, залишивши двері відчиненими, щоб він почув, якщо я покличу на допомогу. Та ми проспали годину чи дві, а потім об мене перечепився якийсь чоловік. Він залетів до нашої кімнати, обсипаючи Браяна прокльонами ламаною англійською.

Він лаявся кілька хвилин, перш ніж ми зрозуміли, в чому справа. Він подумав, що Браян виштовхав мене в хол і змусив спати на долівці! Ми ледь переконали цього доброго самаритянина в тому, що спати в коридорі я ліг із власної волі.

Коли цей чоловік пішов, я вмостився у ліжку. Браян повернувся до себе. Але коли ми засинали, задзвонив телефон Браяна. Він взяв слухавку, і його знову обсипали лайкою. То був організатор нашої поїздки. Судячи з усього, нам не вдалося переконати доброго самаритянина в тому, що у нас все гаразд. Він повідомив про подію охорону готелю, ті звернулися до організатора поїздки, а той почав погрожувати бідоласі Браянові звільненням.

Тепер ви розумієте, чому я зазвичай наймаю трьох помічників, які працюють позмінно. Ми з Браяном не раз згадували ту жахливу ніч у Трансільванії. Втім, досить було кілька ночей поспати в нормальних приміщеннях без комарів, щоб подія видавалася кумедною.

Я дуже рано засвоїв, що просити про допомогу можна і потрібно. Нормальне у вас тіло чи ні, та є речі, з якими неможливо впоратися самотужки. Смирення – це навичка спілкування і дар, вручений нам самим Богом.

Щоб попросити про допомогу, потрібно змиритися. Тільки так можна звернутися до помічника, наставника, родича. І тоді більшість людей з радістю відгукнуться на ваше прохання.

Щоб попросити про допомогу, потрібно змиритися. Тільки так можна звернутися до помічника, наставника, родича. І тоді більшість людей з радістю відгукнуться на ваше прохання. Якщо ж ви поводитиметеся так, наче знаєте всі відповіді й не потребуєте жодних порад, то навряд чи отримаєте допомогу.

Без штанів і без слів

У дитинстві мене вчили, що всім у житті ми завдячуємо Богу. Ставши дорослим, я зрозумів, що все, чого я домігся, зроблено не мною, а Богом. Він дав мені урок покори, щоб я не забував про тих, хто перебуває поруч зі мною. Часом такі уроки виявлялися досить суворими, та бували й кумедні.

У 2002 році я все ще жив в Австралії. Мій кузен Натан Поляк супроводжував мене у США на виступі в таборі релігійної молоді. Ми приїхали на день раніше. Тривалий переліт вкрай нас виснажив.

Мені треба було рано встати, щоб провести урок по Біблії, але ніхто не наважився розбудити мене. Я прокинувся за п’ятнадцять хвилин до початку уроку. Ми жили неподалік, тому я подумав, що все встигну. Коли приїхав у табір, я зрозумів, що мені потрібно в туалет. Вірте чи ні, та з цим я навчився справлятися самостійно, хоча нікому не видаю своїх секретів, але після заміни блискавок на липучки я не потребую допомоги. Ми дуже поспішали, і Натан запропонував мені допомогу. Він заніс мене до громадського туалету і залишив у кабінці. Коли я закінчив, Натан увійшов, щоб мені допомогти. Ми вже зібралися виходити, коли Натан упустив мої шорти в унітаз. Ми з жахом дивилися, як мій одяг засмоктує у вир. Бути без штанів за хвилину до початку уроку Біблії! Ми здивовано глипали один на одного. А потім розреготалися, мов божевільні. Ми навіть не спробували виловити мої шорти, бо вже буквально плакали від сміху. Дивнішої ситуації годі собі й уявити. Навіть думати не хочу, як на це відреагували люди, котрі перебували в туалеті поруч із нами.

Мої кузени, брат і сестра, навчили мене, що за потреби завжди слід просити допомоги, а ще реготати, коли дуже важко. То був саме такий випадок. Раджу вам чинити так само.

Рука допомоги

Я завжди мав чудових помічників. Багато з них залишилися моїми друзями і після того, як перейшли на іншу роботу. Своєю чергою, багато моїх друзів і ті, з ким я зустрічався під час виступів, пізніше починали працювати зі мною. Але завжди існує якийсь перехідний період, часто доволі дивовижний.

Ті, хто працював зі мною впродовж тривалого часу, говорили, що дуже швидко забували про моє каліцтво. Моя інвалідність ставала для них незначною. Це дуже добре, але з помічниками так не має бути. Ви не уявляєте, скільки разів я просив у помічника води, і він простягав мені склянку. У такі моменти завжди виникав незручний момент. Уявіть лишень: помічник простягає склянку води, і його рука повисає в повітрі, він червоніє, розуміючи: «Господи, Боже мій! Я щойно запропонував склянку води хлопцеві без рук! Про що я тільки думав?».

«Все гаразд, – заспокоював я помічника. – Я до цього звик».

Скоріше за все, вам не потрібен помічник, який проводив би з вами двадцять чотири години на добу сім днів на тиждень. Але ми потребуємо людей, з якими можна поділитися власними думками, отримати чесну і корисну пораду, які могли б стати наставниками або зразками для наслідування.

Потрібні смиренність і сміливість, визнання того, що ви далеко не все знаєте і потребуєте допомоги. Я вже говорив: коли у вас є відчуття сенсу життя і ви сповнені бажання здійснити свої мрії, завжди знайдеться хтось або щось і вам завадить. На щастя, буває по-іншому, і допомога приходить тоді, коли ви найменше цього очікуєте. Будьте готові до цього, тому що стосунки з такими людьми можуть змінити ваше життя.