РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

Коли вони прийшли на причал, був саме відплив, сильна течія, та ще й різкий вітер, але їх це зовсім не стурбувало, і вони заходились вибирати човен.

На причалі, піднята з води, лежала спортивна вісімка; ось її вони й уподобали і попросили: «Нам оцей, будь ласка». Сторожа саме не було, і на причалі порядкував його син-підліток. Він спробував остудити їхнє захоплення вісімкою й показав на вибір два-три дуже вигідних човни для сімейних прогулянок, але ті човни зовсім не підходили юнакам: вони думали, що у вісімці матимуть найшикарніший вигляд.

Отже, хлопець спустив її на воду, а вони поскидали пальта й наготувались сідати. Хлопець порадив, щоб Джордж, який уже й тоді був у кожній компанії найважчим, сів четвертим номером. Джордж відповів, що залюбки буде четвертим номером, і миттю, зійшовши в човен, сів на місце носового, та ще й спиною до корми. Кінець кінцем його посадовили як слід, а потім і всі його товариші зайняли свої місця.

Одного хлопця з дуже слабкими нервами посадили стерновим, і Джоскінс у загальних рисах пояснив йому, як стернувати. Сам Джоскінс сів загрібним. Він запевнив приятелів, що гребти — дуже просте діло; нехай тільки всі роблять, як він.

Вони сказали, що вже готові, й сторожів син гаком відіпхнув їх від причалу.

Що було з ними далі, Джордж не може розповісти докладно. В нього лишились тільки переплутані згадки, як зразу, щойно вони відпливли, його сильно вдарило в поперек держаком весла п’ятого номера, а з-під , нього самого наче якимись чарами вислизнула лавка, і він гепнувся на дно човна. І ще він зацікавлено помітив, що номер другий лежить на спині, задерши вгору ноги; видно, його вхопили корчі.

Вони пропливли під мостом К’ю бортом уперед, зі швидкістю вісім миль на годину, і з усіх веслував тільки Джоскінс. Джордж, коли знов зіп’явся на свою лавку, спробував йому допомагати, та ледве-но занурив весло у воду, як воно, на превеликий його подив, зникло під човном, трохи не затяглій туди і його.

А стерновий кинув обидві шворки від стерна за борт й залився слізьми.

Як вони вибрались на берег, Джордж не пам’ятає, але це забрало в них рівно сорок хвилин. На мості К’ю стовпилась ціла юрма, що з великою цікавістю стежила за ними, і кожне гукало їм інакші поради. Тричі вони спромоглись вигребтися з-під мосту, і тричі їх знов затягувало туди. І щоразу, коли стерновий, звівши очі вгору, бачив над собою міст, він наново заходився плачем.

Того дня, сказав нам Джордж, він не думав, що йому ще колись захочеться сісти в човен.

Гарріс — той більше звик веслувати на морі, ніж на річці, і каже, що як фізична вправа морське веслування йому більш до вподоби. Я про себе не можу цього сказати. Торік улітку, в Істберні, я якось найняв був маленький човник. Колись давно мені доводилось чимало веслувати на морі, і я думав, що все буде гаразд, але виявилося, що я вже зовсім розучився. Одно весло у мене заривалось глибоко в воду, а друге шалено вимахувало в повітрі. Щоб гребнути обома одночасно, я мусив стати на ноги. А на березі повно було шикарної, аристократичної публіки, і ось мені довелося пливти перед очима в неї отаким кумедним способом. Я проплив тільки півдороги, а тоді зійшов на берег і скористався з послуг одного старого човняра, щоб вернутись назад.

Я люблю дивитись, як веслує старий човняр, особливо найнятий погодинно. В його манері є спокійна краса, але нема отого прикрого поспіху, отого несамовитого поривання вперед, що дедалі більше отруює наше сучасне життя. Він не надсаджується без перепочинку, щоб випередити інші човни. І якщо котрийсь човен справді його випередить, це йому не дошкуляє. Власне, його всі човни випереджають — принаймні ті, що пливуть в одному з ним напрямі. Інших людей це б засмутило чи роздратувало; горда байдужість, яку виявляє найнятий човняр під час такого випробування,— це чудова наука для людей честолюбних і пихатих.

Навчитися просто веслувати з чисто практичною метою, щоб рухати човен уперед,— не бозна-яке хитре діло; зате довго треба вправлятись, перше ніж весляр зможе почувати себе невимушено, гребучи під поглядами дівчат. Найбільше клопоту завдає новачкові веслування в такт. «Комедія! — каже він, удвадцяте за п’ять хвилин розчіплюючи свої весла й ваші.— Коли я веслую сам, у мене все йде гаразд!»

Дуже цікаво дивитись, як силкуються гребти в такт два новачки. Носовий ніяк не може пристосуватись до загрібного, бо той, мовляв, гребе якось чудно. Загрібний на ті слова сердиться до нестями й пояснює, що це він останні десять хвилин із себе пнеться, намагаючись пристосувати свої руки до недоладної манери носового. Тоді вже ображається носовий і вимагає, щоб загрібний не сушив собі голови тим, як гребе він (носовий), а більше думав про те, щоб самому гребти по-людському.

— Може, мені сісти загрібним? — додає він, видимо переконаний, що тоді все зразу налагодилось би.

Ярдів сотню вони ляпають веслами з іще помірнішим успіхом, а потім загрібного враз, мов блискавкою, осяває здогад, у чому ж причина всіх їхніх невдач.

— Я вже знаю, в чому річ! — гукає він.— Ти взяв мої весла! Давай їх сюди.

— То ж бо я й дивуюся, чого ними так погано гребти,— відповідає зраділо носовий і квапиться помінятись веслами.— Тепер усе піде як слід.

Проте надія їхня не справджується. Тепер загрібний насилу може дотягтись руками до своїх весел, а весла носового за кожним змахом сильно б’ють його в груди. Тому вони міняються ще раз і доходять висновку, що сторож на причалі дав їм взагалі не ті весла. Вони починають лаяти його, і між ними самими відновлюється якнайкраща згода і приязнь.

Джордж сказав, що йому давно вже хочеться коли-небудь поплавати ще на дощанику з жердиною. Орудувати жердиною на дощанику не так легко, як здається. Як і у веслуванні, рухати ваше суденце вперед і спрямовувати його куди треба ви навчаєтесь швидко, але потрібні довгі вправи, поки ви навчитесь робити це з гідністю й так, щоб рукава у вас не були мокрі аж до пліч.