Розділ 5 Група крові

— Чому ні?

— Час від часу забивати на уроки корисно для здоров’я, — посміхнувся він, але в очах майнула стурбованість.

— Тоді я пішла, — сказала я. — Я, наприклад, боюся, що мене зловлять.

Едвард знову зосередився на кришечці.

— Гаразд, до зустрічі.

Мене мучили сумніви, просто роздирали. Коли нарешті дзвоник змусив мене щодуху побігти до дверей, я кинула останній погляд на Едварда. Він нерухомо сидів за столом.

Поки я мчала до класу, думки в голові крутилися швидше за кришечку в руках Едварда. Я отримала відповіді на зовсім мало запитань у порівнянні з тим, скільки з’явилося нових.

Принаймні дощ припинився.

Мені пощастило, містера Банера не було, коли я залетіла в клас. Я швидко всілася на місце, розуміючи, що Майк з Анжелою не зводять із мене очей. Майк мав ображений вигляд, Анжела була здивована і вражена.

Тут зайшов містер Банер, закликаючи до тиші. Він намагався втримати в руках кілька маленьких картонних коробок, потім поставив їх на Майкову парту, звелівши пустити по класу.

— Я хочу, щоб усі взяли по одному предмету з кожної коробки, — сказав він, витягуючи із кишені робочого халата пару гумових рукавичок і надягаючи їх. Різкий ляскіт, із яким рукавички охопили зап’ястки, видався мені лиховісним. — Першою ви берете картку-індикатор, — продовжував учитель, беручи білу картку з чотирма квадратиками і показуючи її. — Потім — чотирьохзубчатий аплікатор, — продемонстрував він щось схоже на майже беззубий гребінець. — І нарешті — стерильний мікроланцет, — він витягнув блакитну пластикову упаковку і розірвав її.

Хоча звідси ланцета видно не було, у мене похололо в животі.

— Я підійду до кожного з піпеткою з водою, щоб приготувати ваші картки, тому, будь ласка, не починайте раніше, ніж потрібно, — він почав із Майкового столу, обережно крапнувши по крапельці води у кожен квадратик на картці. — Потім ви повинні обережно проколоти собі палець ланцетом, — він схопив Майкову руку і загнав гострий кінець у подушечку середнього пальця.

О ні. По моєму лобові потекла липка рідина.

— Крапніть по крапельці крові на кожен зубець аплікатора, — продемонстрував містер Банер, стиснувши Майків палець, доки не з’явилася кров.

Я конвульсивно ковтнула слину, відчуваючи, як вміст шлунку починає підніматися.

— Після цього нанесіть кров на картку, — сказав містер Банер, високо підносячи картку з чотирма червоними точками, щоб було видно всім.

Я заплющила очі, намагаючись почути голос крізь нестерпний шум у вухах.

— Наступного тижня місія Червоного Хреста проводитиме у Порт-Анджелесі акцію по збору крові, тому, я вважаю, ви маєте визначити свою групу крові, — пишався собою учитель. — Однак ті з вас, кому не виповнилося вісімнадцяти, мають отримати дозвіл у батьків. У мене на столі лежать правила.

Він далі йшов по класу, крапаючи воду з піпетки. Я притулилася щокою до холодного столу, намагаючись не втратити свідомості. Звідусіль чулися пищання, скарги, хихотіння; однокласники проштрикували пальці.