Розділ 24 Глухий кут

— Залишися, — вийшло нерозбірливо.

— Так, — пообіцяв Едвард. У нього прегарний голос, як колискова. — Як я сказав, доки це робить тебе щасливою… доки так краще для тебе.

Я спробувала похитати головою, та вона виявилася заважкою.

— Це не одне й теж, — пробурмотіла я.

Він засміявся.

— Не хвилюйся про це зараз, Белло. Посперечаєшся зі мною, коли прокинешся.

Гадаю, я всміхнулася.

— Гаразд. Я відчула його губи біля свого вушка.

— Я кохаю тебе, — прошепотів він.

— Я теж.

— Я знаю, — тихенько засміявся він.

Я легенько повернула голову… шукаючи. Він знав, щó мені потрібно. Його вуста ніжно торкнулися моїх.

— Дякую, — зітхнула я.

— Завжди будь ласка.

Насправді мене вже не було у палаті, та я з усіх своїх слабких сил боролася з заціпенінням. Була одна річ, яку я хотіла сказати коханому.

— Едварде? — я щосили намагалася чітко вимовити його ім’я.

— Так?

— Я ставлю на Алісу, — прошепотіла я.

Потім мене накрила ніч.