Розділ 15 Каллени

— Трішечки, — відверто засміявся він. Її вираз пом’якшав, вони обмінялися блискавичними поглядами, яких я не зрозуміла, втім, обличчя Есме здавалося майже нерухомим.

— Взагалі-то він поводився дуже скромно, — виправила я.

— Ну, зіграй для неї, — підбадьорливо сказала Есме.

— Ти щойно говорила, що хизуватися нечемно, — заперечив Едвард.

— З кожного правила існують винятки, — відповіла вона.

— Я б хотіла почути, як ти граєш, — обізвалась я.

— Так і буде, — Есме підштовхнула його до фортепіано. Він потягнув мене, всадовивши поряд на лавці.

Перш ніж торкнутися клавіш, він кинув на мене довгий сердитий погляд.

Пальці швидко замиготіли над клавішами зі слонової кістки, кімнату заповнила мелодія настільки складна та багатогранна, що неможливо було повірити: її грає лише одна пара рук. Я опустила голову і завмерла з розтуленим ротом. Позаду почулося тихеньке хихотіння, викликане моєю реакцією.

Едвард ніби між іншим зиркнув на мене (музика не припиняла линути) і підморгнув мені.

— Подобається?

— Це ти написав? — коли це до мене дійшло, я ледве не задихнулася.

Він кивнув.

— Улюблена п’єса Есме. Я заплющила очі, похитала головою.

— Що трапилося?

— Я почуваюся такою нікчемою.

Музика уповільнилася, змінилася, зазвучала ніжніше; на свій великий подив у сплетінні багатства нот я впізнала мелодію колискової.

— На її створення мене надихнула ти, — м’яко сказав Едвард. Музика наповнилася невимовною чарівністю.

Я просто оніміла.

— Знаєш, ти їм сподобалася, — довірливо повідомив він. — Особливо Есме.