Розділ 15 Каллени

— У мене склалося враження, що ти, власне, щось більше, — зізналась я, втупившись у стіл.

— Ну, навіть не знаю, чи варто знайомити Чарлі з усіма кривавими подробицями, — Едвард потягнувся через стіл, щоб ніжно підняти моє підборіддя холодними пальцями. — Нам знадобиться пояснення, чому я проводжу тут багато часу. Не хочу, щоб шеф місцевого відділку Свон наклав на мене судову заборону.

— А ти проводитимеш? — запитала я, раптом розхвилювавшись. — Ти справді часто тут буватимеш?

— Тільки доки буду бажаним гостем, — запевнив Едвард.

— Я завжди бажатиму тебе, — попередила я. — Вічно.

Він повільно обійшов стіл, зупинився за десь за метр від мене, простягнув руку, щоб торкнутися щоки кінчиками пальців. Обличчя нагадувало згорнену книжку.

— Я засмутила тебе? — запитала я.

Едвард не відповів. На певний час, не скажу, довго чи коротко, спинив свої очі на моїх.

— Ти закінчила? — зрештою запитав він. Я скочила з місця.

— Так.

— Тоді одягайся — я зачекаю тут.

Вирішити, що вдягнути, було складно. Сильно сумніваюся, що існують книжки з етикету, в котрих є розділи з порадами, що вдягати, коли коханий вурдалак веде тебе додому, щоб познайомити зі своєю вампірською родиною. Яке полегшення бодай подумки вимовити це слово! Я усвідомлювала, що навмисно уникаю казати його вголос.

Кінець кінцем я зупинилася на єдиній спідниці — повсякденній, але довгій, кольору хакі. Зверху вдягнула темно-синю блузку, що колись заслужила Едвардів комплімент. Швидко зиркнувши у дзеркало, я зрозуміла, що зачіска нікуди не годиться, тому зібрала волосся ззаду у хвостик.

— Гаразд, — підстрибом помчала я униз сходами. — Я маю цілком пристойний вигляд.

Едвард чекав під східцями, ближче, ніж я думала; я впала просто на нього. Він підхопив мене, на кілька секунд затримав на відстані, потім раптово притягнув до себе.

— Ти помиляєшся, — пошепотів він мені у вушко. — Маєш неймовірно непристойний вигляд. Ніхто не може бути таким спокусливим — це не чесно.

— Так — спокусливо?! — здивувалась я. — Можу пере вдягнутися…

Він зітхнув, похитавши головою.

— Яка ти дурненька! — ніжно притиснув він холодні губи до мого чола, і кімната завертілася навколо мене. Аромат його дихання забив памороки.

— Пояснити, як ти спокушаєш мене? — сказав він. Запитання було явно риторичне. Його пальці повільно помандрували вниз по моєму хребту, я шкірою відчула прискорення його дихання. Мої руки безсило притулилися до його грудей, у голові знову зашуміло. Він неквапливо схилив голову, холодні губи вдруге торкнулися моїх, дуже обережно, ледь розтулившись.