Розділ 15 Каллени

Я озирнулася, та велетенська кімната вже виявилась порожньою.

— Куди вони поділися?

— Гадаю, тактовно дали нам можливість побути наодинці. Я зітхнула.

— Їм я сподобалася. Але Розалія та Еммет… — я замовкла, не знаючи, як висловити сумніви.

Едвард насупився.

— Не переймайся через Розалію, — сказав він, великі очі гляділи так переконливо. — Ти ще сьогодні познайомишся з нею.

Я скептично стиснула губи.

— А Еммет?

— Ну, він уважає мене божевільним — правильно, між іншим, — та проти тебе нічого не має. Він намагається переконати Розалію.

— Що саме її засмучує?

Не впевнена, що справді хочу дізнатися відповідь. Едвард глибоко зітхнув.

— Розалія найбільше страждає через те… чим ми є. Їй важко усвідомити, що хтось чужий довідався правду. І вона трохи заздрить тобі.

— Розалія заздрить мені? — недовірливо перепитала я, спробувавши уявити світ, де хтось запаморочливо вродливий, як Розалія, мав би реальні причини заздрити такій, як я.

— Ти — людина, — знизав він плечима. — Вона теж хотіла б бути живою.

— Ого, — приголомшено пробурмотіла я. — Втім, навіть Джаспер…

— Це моя робота, — сказав Едвард. — Я казав тобі, що він пристав на наш спосіб життя пізніше за решту. Я попередив його, щоб він тримався на відстані.

Я затремтіла на саму думку про можливі причини такої обачності.

— Есме та Карлайл… — випалила я, щоб Едвард не помітив.

— …раді бачити, що я щасливий. Власне, Есме було б байдуже, якби у тебе було третє вухо чи перетинчасті лапки. Вона ввесь час хвилювалася за мене, боялася, що зі мною щось серйозно не так, що я був занадто молодим, коли Карлайл перетворив мене… Вона екзальтоване створіння. Щоразу, коли я торкаюся тебе, вона мало не давиться від задоволення.

— Аліса здається… дуже захопленою.