— Ось ти до чого хилиш! Я завовтузилася, не в змозі відповісти.
— Так, гадаю, їхній шлюб не дуже відрізняється від людського, — сказав він. — Я казав, що більшість людських бажань нікуди не зникають, просто їх витісняють сильніші бажання.
— О, — все, на що я спромоглася.
— Твоя цікавість мала щось на меті?
— Ну, мені хотілося знати… ти і я… колись…
Едвард одразу посерйознішав — це підказало мені раптове скам’яніння його тіла. Я завмерла, інстинктивно реагуючи на його дії.
— Не думаю, що… що… що це можливо для нас.
— Тому що для тебе було б дуже важко бути зі мною так… близько?
— Звичайно, це проблема. Та я мав на увазі дещо інше. Справа в тому, що ти така ніжна, така тендітна! Коли ми поруч, я щомиті маю стежити за собою, щоб не нашкодити тобі. Я досить легко можу тебе вбити, Белло, просто з необережності, — голос його перетворився на м’яке муркотіння. Крижана долоня посунулася і спочила на моїй щоці. — Якби я повівся нестримано… якби бодай на секунду розслабився, то міг би простягнути руку, щоб доторкнутися до твого обличчя, — і ненавмисно проломити тобі череп. Ти не усвідомлюєш, яка ти неймовірно крихка. Я ніколи, нізащо не зможу дозволити собі втратити контроль у будь-якому сенсі, коли ти поруч.
Він очікував на відповідь. Моє мовчання змусило його виявити нетерпіння.
— Я налякав тебе? — запитав він. Я зачекала ще хвильку, щоб сказати правду.
— Ні. Зі мною все гаразд. Здається, він на мить поринув у роздуми.
— Втім, знаєш, мені цікаво, — сказав він не таким серйозним голосом. — Ти коли-небудь…? — не договорив він, пропонуючи мені самій здогадатися кінець речення.
— Звісно, ні! — зашарілась я. — Казала ж я тобі, що ніколи не почувала нічого такого, навіть приблизно!
— Я знаю. Просто я також знаю думки інших людей. Мені відомо, що кохання й бажання не завжди ходять поруч.
— Для мене — завжди. Втім, так чи інак, раніше я не знала їх, — зітхнула я.
— Приємно чути. Принаймні у нас є хоч щось спільне, — судячи з голосу, Едвард був задоволений.
— Твої людські інстинкти… — почала я. Він чекав. — Ну, я тебе взагалі приваблюю — ти розумієш як?
Він засміявся і ніжно скуйовдив моє наразі майже сухе волосся.
— Можливо, я — не людина, але я — мужчина, — запевнив він.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сутінки» автора Стефені Маєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 14 Сила духу“ на сторінці 15. Приємного читання.