— О, — замислено відповів він. — Чому? — ніби він не знає, що робиться у голові Чарлі краще, ніж я можу собі уявити.
— Вочевидь, я мала занадто збуджений вигляд. Він узяв мене за підборіддя, пильно вивчив обличчя.
— Власне, ти маєш розгарячілий вигляд.
Він повільно схилив до мене голову, притуливши холодну щоку до моєї шкіри. Я завмерла, не рухаючись.
— М-м-м… — прошепотів він.
Відчуваючи його доторк, неймовірно важко було сформулювати змістовне запитання. Минула хвилина, перш ніж я змогла зібрати думки докупи й почати.
— Здається, що… тобі зараз набагато легше бути поруч зі мною.
— Тобі так здається? — пробурмотів він. Його ніс ковзнув по моєму підборіддю, ближче до вуха. Я відчула, як рука, легша за крильце метелика, відкинула назад моє вологе волосся, щоб вуста змогли торкнутися западинки за вухом.
— Набагато, набагато легше, — сказала я, намагаючись видихнути.
— М-м-м.
— Тому мені стало цікаво… — знову почала я, та Едвадові пальці ніжно блукали моєю ключицею, і я збилася з думки.
— Так? — видихнув він.
— Чому так? — мій голос затремтів, змусивши мене зніяковіти — Як ти гадаєш?
Я відчула вібрування його дихання на шиї. Він розсміявся.
— Сила духу. Я відхилилася. Коли я поворухнулася, він завмер — я більше не чула його дихання.
Якусь мить ми сторожко поїдали одне одного очима; потім, коли Едвардова напружена щелепа поступово розслабилася, на обличчі з’явився спантеличений вираз.
— Я зробив щось не так?
— Ні, якраз навпаки. Я божеволію від тебе, — пояснила я. На хвильку він поринув у роздуми над почутим; коли заговорив, стало ясно, що він задоволений.
— Справді? — тріумфальна усмішка поступово освітила обличчя.
— Ти очікував на бурхливі оплески? — саркастично поцікавилась я.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сутінки» автора Стефені Маєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 14 Сила духу“ на сторінці 9. Приємного читання.