Розділ 13 Зізнання

— Ні. Нізащо.

Едвард недовірливо звів брови. Я почала його обходити, прямуючи до водійських дверей.

Хтозна, можливо, він дозволив би мені пройти, якби я ледь помітно не хитнулася. З іншого боку, можливо, й ні. Його рука утворила неминучий капкан навколо моєї талії.

— Белло, на даний момент я доклав чимало зусиль, щоб не дати тобі загинути. Я не збираюся дозволити тобі сідати за кермо автомобіля, коли ти не в змозі пройти кілька кроків. До того ж друзі не повинні спокійно дивитися, як їхні товариші нетверезими сідають за кермо, — процитував він зі сміхом. Я відчула нестерпно солодкий запах, що йшов від його грудей.

— Нетверезими? — заперечила я.

— Коли я поруч, тобі не потрібні спиртні напої, — грайливо й самовдоволено вишкірився він.

— Не можу не погодитися, — зітхнула я. Виходу немає, відмовити Едварду понад мої сили. Я високо підняла ключ і відпустила, спостерігаючи, як рука блискавично метнулася, щоб беззвучно його впіймати. — Ти давай спокійно, пікап — панок поважного віку.

— Дуже розумна порада, — схвалив Едвард.

— А на тебе це ніяк не впливає? — роздратовано поцікавилась я. — Моя присутність?

Рухливі риси знову трансформувалися, вираз став м’якішим, лагіднішим. Спершу Едвард не відповів, просто схилився до мене і неквапливо пройшовся губами від вуха до підборіддя, туди й назад. Я затремтіла.

— Не забувай, — нарешті прошепотів він, — у мене краща реакція.