Розділ 13 Зізнання

— Аж дух перехоплює, правда? — Едвардів голос тремтів від радісного збудження.

Він завмер на місці, чекаючи, поки я злізу на землю. Я силкувалася розчепити мертву хватку, та м’язи відмовлялися слухатися. Руки й ноги заціпило намертво, вони не розгиналися, натомість голова крутилася дзиґою. Дуже незручно.

— Белло? — схвильовано перепитав Едвард.

— Гадаю, мені краще полежати, — видихнула я.

— Ой, вибач, — він досі чекав, що я злізу, та де там. Я не могла поворухнутися.

— Гадаю, мені потрібна допомога, — визнала я.

Він тихенько засміявся, ніжно розімкнув мою вбивчу хватку навколо його шиї. Із залізною силою його рук не посперечаєшся. Перекинув мене наперед, колисаючи, як немовля. Якусь мить потримав так, тоді обережно поклав на пружну папороть.

— Як самопочуття? — запитав він.

Хіба можна точно визначити, як почуваєшся, коли світ обертається так, наче у тебе замість голови дзиґа?

— Гадаю, у мене запаморочення.

— Поклади голову між колін.

Я дослухалася його поради, трохи допомогло. Я повільно вдихала і видихала, нерухомо зафіксувавши голову. Минав час, і зрештою я відчула, що зможу її підвести. У вухах лунало глухе дзижчання.

— Здається, це була не найкраща ідея, — припустив Едвард.

Я спробувала схвально оцінити свій новий досвід і заявила слабким голосом:

— Ні, що ти, дуже цікаво.

— Ага! Ти бліда як привид, ні, бліда як я!

— Думаю, мені слід було заплющити очі.

— Не забудь зробити це наступного разу!

— Наступного разу! — простогнала я. Він розреготався, досі перебуваючи у чудовому гуморі.

— Задавака! — пробурмотіла я.