Розділ 8 Порт-Анджелес

— Гадаю, чекати не варто, — сказала я, коли змогла дихати. — Останнім часом я добре навчилася справлятися із шоковими ситуаціями.

— Все одно, буде краще, коли ти заправишся їжею і цукром. Якраз до слова підійшла офіціантка з напоями та кошиком із грассині.[11] Ставлячи їх на стіл, вона розвернулася до мене спиною.

— Ви вже вирішили, що замовлятимете? — запитала вона у Едварда.

— Белло? — перепитав він. Вона неохоче повернулася до мене. Я назвала перше, що потрапило на очі в меню.

— М-м-м, я буду равіолі[12] з грибами.

— А ви? — розцвіла вона в усмішці, повертаючись до нього.

— Я нічого не замовлятиму. Хто б сумнівався!

— Покличете мене, якщо передумаєте… — ніжна посмішка не сходила з вуст, та оскільки він не звернув на неї уваги, дівчина розчаровано попленталася геть.

— Пий! — наказав мені Едвард.

Я покірно потроху потягла колу, потім випила більше, здивовано усвідомивши, наскільки хочеться пити. Я помітила, що склянка моя спорожніла, лише коли він посунув мені свою.

— Дякую, — промимрила я, досі не втамувавши спраги. Крижана вода захолодила стравохід, змусивши мене здригнутися.

— Ти замерзла?

— Кола крижана, — пояснила я, знову затремтівши.

— Ти не брала куртки? — несхвально зауважив Едвард.

— Брала, — глянула я на порожній стілець поруч. — Але залишила її у машині Джесики, — пригадала я.

Едвард кинувся знімати свою куртку. Я зненацька усвідомила, що ніколи не звертала уваги, у що він одягнений, — ні сьогодні, ні раніше. Напевно, річ у тому, що я не могла відірвати очей від його обличчя. Тож зараз я примусила себе уважно його оглянути. Наразі він знімав із себе світло-бежеву шкіряну куртку, під якою ховалася кремова водолазка, що зграбно охоплювала стан, підкреслюючи мускулястий торс.

Едвард оддав мені куртку, перервавши закохане витріщання.

— Спасибі! — ще раз подякувала я, натягуючи куртку. Вона виявилася холодною — як моя, коли я вранці вперше надягаю її, знімаючи з вішака на постійних протягах передпокою. Я затремтіла. Пахла куртка неймовірно. Я вдихнула, намагаючись розпізнати солодкий аромат. На одеколон не схоже. Рукави задовгі, довелося закасати їх, щоб звільнити долоні.

— Синій колір дивовижно тобі личить, — сказав Едвард, пильно дивлячись на мене. Від подиву я опустила очі долу, звичайно, зашарівшись.

Він підсунув кошик із хлібом.