Розділ 8 Порт-Анджелес

Нарешті він підвів очі, повні власних запитань, шукаючи зустрічі з моїми.

— Ти готова їхати додому? — поцікавився він.

— Я готова їхати звідси, — уточнила я, невимовно вдячна за те, що попереду на нас чекає подорож довжиною в годину. Попрощатися зараз було б понад мої сили.

Офіціантка примчала, ніби знала, що ми збираємося йти. Або спостерігала за нами.

— Вам нічого не потрібно? — поцікавилася вона в Едварда.

— Ні, дякую, ми б хотіли розрахуватися, — він говорив тихо, твердо, у голосі чулося напруження. Здається, це її спантеличило. Він очікувально поглянув на дівчину.

— З-з-звичайно! — запнулася вона. — Ось, будь ласка, — витягнула маленьку шкіряну книжечку з передньої кишені чорного фартуха і віддала йому.

Наступної миті він тримав у руках чек, поклав його до книжечки й повернув їй.

— Решти не треба, — усміхнувся він, підводячись. Я незграбно скочила на ноги.

Вона спокусливо всміхнулася у відповідь.

— Гарного вам вечора.

Дякуючи їй, Едвард не відривав очей від мене. Я придушила посмішку.

Ми попрямували до дверей. Він ішов зовсім поруч, але уважно стежив, щоб ненароком не торкнутися мене. Пригадалися слова Джесики про її стосунки із Майком, що майже досягли стадії першого поцілунку. Я зітхнула. Напевно, Едвард почув зітхання, адже з цікавістю поглянув згори вниз. Я не відривала очей від тротуару, радіючи, що в Едварда не виходить читати мої думки.

Він відчинив пасажирські двері, тримав їх, доки я не сіла в авто, обережно зачинив за мною. Я спостерігала, як він обходить «вольво», в котрий раз зачудовано милуючись граційністю його рухів. По всьому виходило, що я б мала до цього звикнути — але ні. У мене таке відчуття, що до Едварда не звикнеш і через тисячу років.

Сівши за кермо, він завів двигун і ввімкнув обігрівач на повну потужність. Надворі серйозно похолодало, кінець хорошій погоді, — подумала я. Втім, в Едвардовій куртці мені було тепло. Коли, як мені здавалося, він не дивився, я вдихала її аромат.

Едвард мчав нічним містом, вочевидь, не переймаючись інтенсивністю руху і маневруючи як йому заманеться, щоб захопити вільний простір на дорозі.

— Ну що ж, — почав він багатозначно, — тепер твоя черга.