Розділ «1»

— А ось моя дружина!

Після чого буркнув уже ніби сам до себе:

— Ось моя дружина.

Тоді загорлав:

— А це моя Генюся, Генютка. Генечка!

І повторив сам до себе, майже нечутно:

— Це Генюся, Генютка, Генечка.

Потім гречно, вишукано звернувся до нас:

— Як добре, що ви приїхали, але, прошу тебе, Вітольде, познайом мене зі своїм приятелем… — закінчивши, він закрив очі й повторив… губи у нього ворушилися. Фридерик надзвичайно ввічливо поцілував ручку господині, чия меланхолія від цього забарвилася ледь помітною усмішкою, чия тендітна постать злегка затремтіла… Потому нас втягнуло у вир знайомств, запрошення до хати, розмов — і це після нашої нескінченної подорожі… А світло лампи навіювало сон. Вечерю подавав лакей. Зморював сон. Горілка. Борючись зі сном, ми намагалися слухати, розуміти, йшлося про різні неприємності, про АК, про німців, про банди, адміністрацію, польську поліцію, реквізиції, про дедалі вищу хвилю страхів, насильства… Свідчили про це, між іншим, і віконниці з додатковими залізними штабами, а також забарикадовані бічні двері. Сенехув спалили, в Рудниках управителеві поламали ноги, у селі — біженці з-під Познані, а найгірше — це невідомість; в Островці, в Бодзехові, де фабричне селище, все причаїлося, прислухається, поки що спокійно, але все вибухне, тільки-но наблизиться фронт… — Вибухне! Буде, пане, різанина, буде вибух, скандал! Так, буде скандал! — гукнув він і буркнув сам до себе, замислившись:

— Так, буде скандал.

І закричав:

— А найгірше, що нема куди тікати!

І прошепотів:

— А найгірше, що нема куди тікати.

Потому лампа, вечеря. Сонливість. Велетень Гіп, повитий густим серпанком сну; віддалік нечіткі обриси господині, Фридерик, нічні метелики б’ються об лампу, метелики в лампі; метелики — лампа, круті сходи нагору, свічка, падаю на ліжко, засинаю. Вранці — сонячний трикутник на стіні. Чийсь голос за вікном. Встаю з ліжка, розчиняю віконниці. Ранок.