Розділ «Кістяна церква»

що там лежали. Годинами вона тривала —

агонія смертей химерних, розбурхана могутнім ревом, —

оркестри, мабуть, грають так, стихаючи.

Ми ледь не задихнулись від пилу

й смороду лайна. Ревойсу тут зірвало дах. І він підвівся,

та не знав, тікать йому чи бігти з ними. Не знаю,

що вже він обрав, але вони його забрали —

він падав головою вниз. Я бачив, як майнули в небі його

підошви, нігті, руки. Одна рука

злетіла ввись. А інша… Якась велика древня лапа її від тіла

відірвала. Тому рука злетіла вгору — ще пальці ворушились

навіть, немов казали нам «па-па!», «скоро зустрінемось, хлоп’ята!»

Гаррр!

Я висунувся із печери, щоб глянути, як там Ревойс, і це

побачив. Не забуду, як він крутився, наче дзиґа, розхлюпуючи

кров навколо. Здавалося, світ став червоним, ну а повітря

повнив сморід плоті паленої. І кості його тепер лежать

у купі з костями мамонтів. Де пійло? Я що, базікаю задарма?

От тільки дивна була мить: на дні глибокої могили

лиш він один лежав новий. Його були там кості —