Розділ «Кістяна церква»

і спитав, чи це не сон. Я йому сказав, що

бачив те, що й він. Тоді Ревойса запитати він

надумав. Але перш ніж бідолашний слово мовити

устиг, пролунав із глухомані божевільний, дикий

гуркіт. Наче світ перевернувся, наче

вся земля навколо підхопила лихоманку і

до нутрощів згоріла. Я у Меннінга спитав, що

він чув. А той відмовив, ніби він не чув нічого.

Надто зайнятим він був, зазираючи в провалля,

на прадавню глибину, в древню церкву кістяну.

Мільйони літ лежали бивні у древній вічності могилі —

таку подобу пекло б мало, якби зробив хто пил із лави.

Ти, певно, думаєш, що трупи висять на колючках

прадавніх в гробниці тій, що сонця повна.

Дурня: немає там нікого. А гуркіт дужчав, наростав,

котився ближче до вершини. Здавалося, небесна твердь

з землею місцем помінялась. Каміння ходором

ходило від того грому з глушини, котра людей немало

наших навіки у полон забрала. Ростой і Дорренс,

вчена баба й ще двадцять шестеро пропали.