Розділ «Кістяна церква»

ми усі впадем туди. А життя — то суп, в якому

овочами є ми всі. Філософія чи ні?

Не зважай, вже надто пізно, годі мертвих рахувати,

у дупель п’яний я. Що ж, врешті ми дійшли туди, хлоп’ята.

А тепер таке скажу вам.

Коли ми видерлись на насип — нарешті понад глушиною —

то вже були в могилі Ростой, техасець (як там його звали?),

Дорренс і Тіммонс, трохи інших. Потім і решта полягли від

лихоманки, котра в мить дотла повипікала тіло й зеленою

зробила шкіру. Тож до кінця дійшли ми троє — то Меннінг

був, Ревойс і я. Нас лихоманка теж палила,

та ми самі її убили, перш ніж вона не вбила нас.

От тільки не одужав я. І не одужаю ніколи. Моїм

прокляттям віскі стало — топлю у ньому своє горе.

Тому неси мені ще пійла, а то горлянку переріжу,

забувши грьобані манери. І кров, що булькатиме в горлі,

я вип’ю замість алкоголю. Тож будь розумником, малий:

Попить неси мені мерщій.

Нарешті ми знайшли дорогу — таку широку, Меннінг знає,

що там могли слони ходити, якби не вирізали їх