Розділ «XXVIII. Знову в Сумах»

— Віка...— шепнув.

— Що? — засміялася вона.

Старший лісничий побачив звернений до нього непевний погляд хлопця і теж засміявся.

— І так буває, мій любий,— сказав. А потім додав: — Певно, вам хочеться десь прогулятися. Повертайтеся скоріше, я хотів би поговорити з вами.

Віка питально зиркнула на батька. Що це за нова ідея? Нічого їй про те не казав. А втім, у цю мить її дужче захоплювала майбутня прогулянка.

— Чудово, я тільки візьму жакет, може, буде дощ.

Коли вона повернулася, Едек несміливо сказав про свій намір.

— Я хотів би разом з тобою поїхати до Вілі, знаєш, тієї дівчини з Карвиці, бо й вона, так само як і ти, приходила до прокурора.

Побачив великі, здивовані очі.

— Ти знаєш про це? І знаєш усе, що я казала? А та Віля, не розумію...

Прокурор сьогодні сказав мені, що то було так гарно з твого боку...

— Нормально,— обірвала вона.— Але Віля?

— Вона теж прийшла і сказала, що тої ночі я був разом з нею. А вийшло з цього таке, що прокурор не повірив ні тобі, ні їй.

— Дурна. Але чого вона? Едек, хіба вона теж...

— Ні, це ж та дівчина, що з-під трактора... пам’ятаєш? Потім я тільки раз бачив її. Думаю, що то просто із вдячності за те.

— A-а, справді,— Віка заспокоїлась. І знову спитала: — Що тобі прокурор казав про мене?

Вони посідали на ганку, і Едек докладно оповів про свою ранкову розмову з прокурором. Дівчина уважно слухала. І хлопцеві здалося, ніби в якусь мить вона зітхнула з полегкістю.

— ...і тому я хотів, щоб ми заїхали до неї. Треба ж подякувати,— закінчив Едек.

Зараз же й поїхали, тільки задиміло.

У Карвиці застали Вілю, коли вона гуляла з нареченим у садку. Едек зніяковів. Не може ж він при цьому хлопцеві дякувати дівчині за такі свідчення. Не знав, як і вийти з цього становища. А тим часом піддався загальному настрою. Віля просто засяяла, побачивши його. А найцікавіше те, що вродливого хлопця, здавалося, це зовсім не бентежить. Він навіть звернувся до Едека: