Навіть на трактор він подивився з симпатією. Стільки їздили разом.
— Кілька днів тому його хотіли звідси забрати, мовляв, треба буде перевозити в село будівельний ліс. Лісничий одвоював, залишили. Матимеш знову на два тижні роботу. Погорільцям виплатили страховку, дали ще якусь там допомогу. До зими хочуть поставити нові хати.
Новини сипалися наче з торби. Що то значить не бути десять днів дома. Метек, ідучи з книжкою в руці по тінявій дорозі, промовисто підморгнув Едекові:
— Павел хоче наприкінці червня справити весілля. У мене вже, мабуть, закінчаться іспити...
— Слухай, Метек, я подумав, що треба подякувати тій Вілі, і не дуже відкладаючи. Твій батько позичить мені мотоцикл? Я б узяв Віку.
— Отакої! А я думав, що ти мені запропонуєш поїхати.
— Та, розумієш...
— Перестань, я зараз повинен зубрити, іспити на носі. А мотоцикл, звісно, візьмеш.
Рано пообідавши, Міхал одразу ж повів Едека до Яницьких, хотів показати йому неабияке диво. В кухні за столом стояв кошик, вистелений м’яким ганчір’ям.
— Поглянь.
У кошику, витягнувшись, лежала на боці сіра кішка, яку він добре знав.
А біля неї побачив якийсь пухнатий клубочок, що завзяте ссав. Едек нахилився здивований. Він не вірив власним очам.
— Зайченя?
— Угу. У кішки були котенята, їх усіх потопили. А я того дня знайшов у ялиннику зайченя. Налякане було, наче побите. Шкода мені стало малого, приніс я його, хоча й відомо, що такі зайченята не виживають. Лісничий тільки руками розвів. Тоді я надумав спробувати підкласти його кішці. Вдалося, бачиш?
Молодий лісник був захоплений. Марися тільки чудувалася:
— І яка мати! З того зайченяти зробився справжній товстун, так смокче. І нічого не боїться, о, будь ласка...— Вона взяла на руку пухнату кульку. Чорні оченята дивилися спокійно, зацікавлено. Едек простяг руку, погладив малого. Кішка уважно стежила за ними. Нявкнула, і зайчик — о диво! — насторожив вушка, оглянувся на неї.
— Пан лісничий програв мені пляшку вина, бо заклався, що з цього нічого не буде,— торжествував Міхал, коли вони поверталися на подвір’я лісництва.
...Весело гудів мотор. Едек додав газу, помахав рукою Міхалові, який, усміхаючись, дивився на нього, розвернувшись півколом, вискочив на дорогу, бризнув з-під коліс грудками вологої землі і зник у лісовому тунелі. Поспішав, бо через ту кішку — заячу мачуху — міг запізнитися до Віки.
Дівчина була вже дома. У легенькій світлій сукенці мала чудовий вигляд. Едек ще раз відзначив, що вона дуже гарна.
Вітався трохи несміливо. Ніяковів у присутності старшого лісничого. Віка здивовано глянула на нього, в її очах блиснули грайливі вогники, вона несподівано обняла Едека міцно за шию і так само міцно поцілувала. Хлопець залився краскою від щастя і ніяковості.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Там, де козам роги правлять» автора Паукшта Евгеніуш на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XXVIII. Знову в Сумах“ на сторінці 3. Приємного читання.