Розділ «XXVII. Заплутана справа»

Суд. Прокурор каже про суд. Так, треба думати про той день. І тільки там говорити. Усе докладно продумати, грунтовно підготуватися до оборони. Не може ж такого бути, щоб його покарали зовсім ні за що.

Почував себе глибоко скривдженим. І сумував, дуже сумував за Вікою. Інколи в голову йому приходила страшна думка: а що як дівчина повірила всьому цьому? Заспокоював себе — вона ж знає, що він робив тої ночі, отже, буде цілком певна за нього. Але знову ж боявся, що дівчина могла не зв’язати тих двох дат і думає про нього зовсім погано, відцуралася його, старається забути.

Частіше, однак, думав, що вона й далі кохає, певна, що він не винен, і сумує, так само як і він. І тоді зринала нова думка: а чому ж Віка не скаже прокуророві, що тієї ночі він був у неї? Може, тому, що її зізнанням не повірили б — адже свідків не було — нічого з того не вийшло б. Напевно, так, от вона й мовчить. І добре робить. Кохана дівчина. Як би хотілося йому знову бути з нею, слухати її голос, цілувати її тремтливі уста. Яка жага, мабуть, криється за тим тремтінням...

Минуло кілька днів. Прокурор уже не викликав його на допит. Це трохи заспокоїло Едека. Але юнак часто думав про того поважного, літнього вже чоловіка, з сивими скронями, про те, як уперто він повертав до тих самих питань, як хотів витягнути з Едека зізнання. Що ж, прокурор і повинен так робити, це ж його служба. Одначе хлопець не відчував ні краплини симпатії до цієї людини. Отак насідати на неповинного...

А ненависний Едекові прокурор, чи то сидячи за письмовим столом, а чи в себе дома, теж не міг ні на мить забути цієї дивної справи, подібної до якої ще не було в його практиці. У багатьох ниточок він не знаходив кінця, чимало зізнань Фльорчака були дуже плутані. Зате все, що казав Залєський — хоч тих зізнань було надто мало,— ідеально відповідало даним, які зібрала міліція. Лісничий Гасинець і його син Метек розказали, у зв’язку з чим Едек приїхав до Піша, що, зрештою, теж з’ясувалося тільки з часом. Знайшлося газетне повідомлення про бійку в Ольштині. Тієї ночі Едек повернувся над ранок, це правда, але він був у чудовому настрої, що було б немислимо, коли б він брав участь у невдалому нападі. Молодий Гасинець вказав на дружні стосунки Едека з дочкою старшого лісничого, особливо в останні тижні.

Офіціантка та буфетниця посвідчили, що Едек був у закусочній разом з чоловіком, у якого на щоці — шрам. Пили багато, і той із шрамом, схоже було, ніби погрожував. Старший лісничий Дзядонь потвердив, що саме тієї ночі його з дружиною не було дома і що хлопець часто приходив до них.

А от зізнання дівчини з Карвиці не відповідали дійсності. Вона тієї ночі спала дома, в одній кімнаті з матір’ю, отже, не могла гуляти в лісі. Правда, потім на якийсь жест дочки мати почала плутати в своїх показаннях, але то вже не мало значення.

Де ж усе-таки правда? Де ключ до тієї чудної загадки? Винен цей хлопчина чи ні? А якщо ні, то де подівся спільник Фльорчака? Сторож, який після того, коли його оглушили і затягнули за будинок, отямився, відповз до майдану і, заточуючись, доплентав до міліції, казав, що на нього нападав хтось високий. Тим часом Залєський був скоріше середнього зросту.

Клопоти прокурора ще більше зросли, коли надійшло розпорядження вищих органів зробити суд показовим і провести його в Піші. Не можна допустити ні найменшого конфузу, час квапить, а тут усе не держиться купи.

І того вечора, сидячи в кріслі, прокурор теж мучився із своїми думками, навіть жінка поглядала на нього з неспокоєм і ніби з жалем — прийшовши з роботи, він не промовив до неї жодного слова,— коли раптом задзвонив телефон. Прокурор знехотя взяв трубку. Знову якась дурниця.

— Алло?

Слухав уважно. Начальник міліції доповідав збудженим голосом.

— Що? Справді? Гаразд, я зараз приїду. Оце так новина. І ви вважаєте, що точно? Не знаєте, що думати? Відповідь знайдеться, я певен. Пришліть мені свого газика, добре?

Йому наче сил прибуло. Схопився з місця, надів піджак, озирався, шукаючи кашкета.

— Ти йдеш?

Прокурор підійшов до дружини, ніжно погладив по натрудженій руці.

— Мушу. Розумієш, справа з банком... Начальник міліції дзвонить, що випадково напали на слід другого грабіжника. Сидить у них... Треба негайно допитати його. Може, справді тут несправедливість щодо того хлопця...

— Якого? Що? Ви ж обох арештували? А це ще хто?

— Може бути, що той Залєський ні в чому не винен, розумієш?

Жінка кивнула головою. Так, тепер зрозуміло. Ясно, треба мерщій їхати.