TextBook — Ні, ми були самі.
— Цього дуже мало для доказу.
— Мені здається, що цього цілком достатньо,— сказала вона гостро.
Прокурор спитав її ще дещо, потім коротко записав усе в протокол. Подякував.
Коли дівчина вийшла, він довго сушив собі голову над усім цим. По обіді вирішив ще раз допитати Залєського.
Увійшла секретарка.
— Пане прокуроре, прибула дівчина, мазурка, у справі Залєського.
— Що за чорт? А ця чого хоче? Просіть!
Зацікавлений, усміхаючись, дивився він на нову відвідувачку. Не знав її. Вродлива була. Висока, струнка, смаглява, коси темні. Здавалося, вона дуже зніяковіла. В руках весь час м’яла хусточку, обличчя було мокре від поту.
Не встиг іще запитати, коли дівчина сама сказала, з чим завітала.
— Я, пане прокуроре, прийшла сказати, що пан Залєський тієї ночі був зі мною в лісі... І тому він не винен, бо як же він міг тут бути, коли був зі мною?
Прокурора ошелешило це. Таке рідко траплялося в його практиці. Але ж і хлопець — природжений спокусник! Уже друга. Скільки ж їх іще прийде сказати, що ту фатальну ніч він пробув з ними? Тепер прокурор уже не вірив ні Віці, ані цій молодій, вродливій мазурці.
— Розкажіть, будь ласка, докладно.
— Ну, це було так. Він прийшов до мене ввечері...
— Додому?
— Ні... в ліс, біля села. Ми так домовилися, щоб ніхто не бачив. І були разом до самого ранку. А потім він пішов до лісництва, а я додому...
— І вас ніхто не бачив?
— Ні, пане прокуроре.
Авжеж, і та й друга свідчили однаково.
— Може, Залєський — ваш наречений?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Там, де козам роги правлять» автора Паукшта Евгеніуш на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XXVII. Заплутана справа“ на сторінці 7. Приємного читання.