Розділ «XXVII. Заплутана справа»

— То ви взагалі не хочете говорити про це?

— Я нічого не знаю.

Хлопця охопив відчай. Доти він збирався протестувати, викликати якийсь скандал, дідько знає що. Тепер уже не хотів. Це тільки погіршить оправу. А взагалі, хай йому чорт, може, це сон? Він ще ніколи не відчував себе так по-дурному, як зараз.

— Гаразд. Поки що зробимо перерву.

Прокурор подзвонив. У дверях появився вартовий.

Одведіть, будь ласка, підозрюваного.

В камері він довго сидів, затуливши руками обличчя. Не міг нічого збагнути. Що за Фльорчак? Який банк, сторож, напад?

— Ну що, дружок? Добре тебе прикрутив? — Товариші по неволі співчутливо дивилися на нього.

— Прикрутив? Та так, що й не виплутатись. А найгірше те, що я зовсім не розумію, в чому річ.

— Пояснять помаленьку...— засміялися ті.

— Залєський! Виходьте!

І знову він сидів перед прокурором. «Що за метод,— думав.— Мучитимуть так день і ніч. Здуріти можна».

— То ви твердите, що не знаєте Фльорчака?

— Не знаю.

— Добре.

Прокурор двічі натиснув дзвоник.

Двері відчинились, і на порозі, в супроводі двох конвоїрів, став... Красавчик. Для Едека миттю все стало ясне. Може, не все, але принаймні те, з чиєї ласки він тут опинився.

— Фльорчак, ви впізнаєте цього громадянина?

— Так точно. Це Залєський, Едек.

— Пане прокуроре, я не знав...