Розділ «XXII. Важке змагання»

— Пам’ятаєш, незабаром після того, як я приїхав сюди, лісничий і Павелек гналися за лісовими бандитами. Ті відстрілювались, цілили і в мене, коли я раптом перебіг їм дорогу. Один був високий... Той, що потім у Піші побив мене. Пам’ятаєш?

— Ти ж як слід не розгледів його?

— Ні, але його постать, голос я б завжди впізнав. Мабуть, у нього є щось спільне з Марцінським, з усією пішанською бандою. Це звинувачення матиме вагу?

— Ні. Потрібні Конкретні докази.

— Навіть якщо я певен?

Таємничі Едекові запитання дратували Міхала.

— Тепер кругом спокійно. З’являться знову браконьєри — почнеться й боротьба з ними, хоч і нелегка це справа.

— То, виходить, зараз нічого не можна зробити? — повертався. Едек до своєї настирливої думки.

— Нічого.

— Ну, то я вже знаю, що робити. Добре, сто чортів його матері! — люто буркнув він і знову витягнувся на ліжку.

— Едек, про кого ти думаєш?

— Ні про кого.

Запала мовчанка. Блиснув вогник сірника. Едек затягнувся цигаркою.

— Міхал, ти знаєш завмлина? Про нього що-небудь знаєш?

— Так, в обличчя. І якось нічого не доводилося чути про нього.

— От іще телепень. Скільки років тут жити і не знати людей з такого кутка, як Піш.

— Ех! — Міхал був трохи ображений.

Едек довго про щось думав. Міхал того дня дуже натомився, і сон зліплював йому очі. Хлопець чув іще, як нетерпляче покректував Едек, бачив, як десь жеврів, нерівно поблискуючи, вогник цигарки.

І раптом схопився, відчувши, як його вдарили чимось твердим. Склянка впала з ковдри на підлогу, розбилася.

— Що сталося?