Розділ «XI. Знову скандал»

— Держись, старий, зараз буде порядок!

То тракторист Антось із своїми вривався на поле бою. Едек з новою енергією кинувся на блондина з метеликом, бо той, схопивши якусь залізяку, саме збирався вдарити. Залєський нахилився, підставив йому ногу, сам вивернувся і вже лупцював ворога по голові, обличчю, шиї. Раптом застогнав, бо здоровий, як бугай, червоний товстун ударив його збоку. Едек схопився, крутонув, відкидаючи всіх од себе. Долонею витер з обличчя кров чи вино, коли це чийсь кулак виріс у нього перед очима — Едек не встиг відхилитись, і в очах у нього потемніло.

Розлігся страшний крик. Зненацька хтось вимкнув світло, в усьому залі стало темно. Тепер і ті, що доти стояли збоку, ринули в бійку. Кожен мав з кимось якісь порахунки, випита горілка робила своє.

А потім лампи засвітилися знову. В залі пролунали різкі міліцейські свистки. Водночас у натовп метнулися перелякані пожежники. Тверезіші учасники бійки кинулись тікати, пробиралися попід стінами, аби не попасти в міліцію.

— Он той, пане сержант, он той почав! Це він у всьому винен! — показував хтось пальцем на Едека; закривавлений, весь у синцях, в пошарпаному одязі і розпанаханій сорочці, він стояв, судорожно стискаючи в руці ніжку стільця.

Не давався, щоб його взяли. Боронився. Нарешті здався, і його переможно повели з вивернутими назад руками через зал. Мов крізь туман, він ще побачив переляканий погляд Міхала, теж добре розцяцькованого синцями, потім йому стало холодно, стомлені очі засліпила білизна снігу.

Звичайна процедура. Протокол. Чого він скандалив? Посмішки у відповідь на пояснення, що то не він викликав бійку. Нарешті наказ чергового офіцера — відвести його в камеру. Ну, і тверді дерев’яні нари, пекельна втома, гострий, пронизливий біль у голові...

Коли вранці він насилу розплющив опухлі повіки, кілька пар очей — то були учасники вчорашнього скандалу — з повагою глянули на нього.

— Ну, брат, і натворив же ти! — В голосі вчувався подив і повага.— То буфетниця вказала на тебе, хай їй чорт... Певно, зла, що ти їй посуд потовк... Нас тут більше. Той з метеликом теж сидить. Ще дві камери повні, а одного завезли в лікарню — пробита голова, але нічого страшного...

Тримаючись руками за голову, що мало не розколювалась од болю, Едек слухав ті новини. Он, значить, як воно було.

— Міліціонери спочатку боялися підступити до тебе... Маєш, брат, силу, і не подумав би... А головою як гарно ти йому заїхав. Ого! Побачимо, що з цього вийде. Може бути добряча катавасія. Хто знає, чи не суд, бо міліція аж кипить. І пожежники лаються, ми їм у залі догори ногами все перевернули, не буде ніякого доходу від того вечора, всі гроші підуть на ремонт.

— Ми сказали, що то Кринчук завівся. Ми бачили...

Едек підвів голову. З-під величезного гудзя біля ока до нього всміхнувся один із трактористів.

— Антось теж тут?

— Його не схопили, сховався за буфетом.

— Годі, хлопці, він же ледве живий. Я думаю, сам виступив проти цілого гурту...

Зливали йому на голову над парашею, витирали закривавлене обличчя. Від кожного дотику пекло, як вогнем, Едек аж сичав з болю. «Добрі хлопці». Навіть одяг його вони сяк-так привели до ладу.

Він знову сів на нари. Покрутив головою. Ну й щастить йому! Він же зовсім не хотів ніякого скандалу, але якщо той тип почав чіплятися, то що — мав терпіти?..

Два дні їх викликали на допити. Свідчення обох груп були зовсім різні. Міліція вирішила, що важливо не те, хто почав, а те, що сама бійка була. Зрештою перестали вже й протоколи писати. Увесь третій день затриманих ніхто не турбував. Декому принесли передачі з їжею, її ділили порівну між усіма. Едекові нічого не передали. Хлопцеві було прикро. «Видно, зреклися мене в Сумах»,— думав він. Дивувало тільки те, що й Міхал забув про нього. А його ж, Едек довідався, виявляється, не затримали. А втім, він пам’ятав, як перелякано дивився на нього Міхал, коли його вели міліціонери.

На четвертий день їх усіх відпустили, заявивши, що вони ще заплатять штраф. Та це повідомлення викликало тільки посмішку. Вони боялися суду, тоді могло б бути значно гірше...