Розділ «Алейна»

— Шлюбну… — Їй перехопило горло. Вона не хотіла знову заміж. Ані зараз, ані більше ніколи. — Я не… я ж не можу вийти заміж. Пане батьку, я…

Вона зиркнула на двері — пересвідчитися, що їх зачинено.

— Я ж заміжня, — прошепотіла вона. — Ви ж знаєте.

Петир поклав їй пальця на вуста.

— Карлик одружився з донькою Неда Старка, не моєю. Але то байдуже. Це лише заручини. Сам шлюб мусить почекати, доки Серсеї не настане край, а Санса не овдовіє. Ще ж і тобі треба буде познайомитися з хлопцем, звоювати його прихильність. Пані Тягнидуб не примусить юнака до шлюбу без його волі та згоди. На цьому вона стоїть твердо.

— Пані Тягнидуб?! — Алейна ледве вірила своїм вухам. — Навіщо їй одружувати одного зі своїх синів з… ну…

— З байстрючкою? Для початку, не забувай, що ти байстрючка не абикого, а намісника Долини. Тягнидуби — рід старий і дуже гордовитий, але не такий багатий, як здається. Я з’ясував це, коли почав скуповувати їхні борги. Певно ж, пані Анія ніколи б не продала сина за гроші. От вихованця — то інша справа… юний Гаррі — досить далекий її родич, а я даю ясній пані за своєю донькою такий посаг, що й Лионелю Корбрею не снився. Інакше не можна, коли накликаєш собі на голову гнів Спижевого Йона — це ж його задуми летять під сім дідьків. Отже, тебе обіцяно Гаррі Гардингові, люба моя. Якщо, звісно, ти зможеш схилити до себе його хлопчацьке серце… втім, гадаю, хто-хто, а ти впораєшся.

— Гаррі Спадкоємцеві? — Алейна спробувала пригадати, що чула про нього від Міранди на горі. — Це ж його щойно висвятили на лицаря. І він вже має байстрючку від якоїсь простої дівчини.

— Ще один його байстрюк вже чекає у череві іншої дівчини. Гаррі важко відмовити, мушу визнати. М’яке біляве волосся, глибокі блакитні очі, ямочки на щоках, коли посміхається. Ще й дуже хоробрий — так мені казали.

Петир піддражнив її хитрою усмішкою.

— Байстрючка ти чи ні, люба моя, та коли про цей шлюб оголосять, тобі заздритимуть усі шляхетні дівчата Долини, ще й чимало з річкового краю та Обширу.

— Чому це? — розгубилася Алейна. — Невже пан Гарольд… як він може бути спадкоємцем пані Тягнидуб? Хіба вона не має синів власної крові?

— Аж трьох, — погодився Петир. Вона почула в його подиху вино, гвоздики та мушкатний горіх. — І доньок, і онуків.

— То хіба вони не передують Гаррі у спадкоємстві? Я нічого не розумію.

— Зрозумієш. Послухай.

Петир узяв її руку в свою власну і легенько провів пальцем усередині долоні.

— Почнімо з князя Яспера Арина, батька Джона Арина. Від нього вродилося троє дітей — два сини і донька. Джон був найстаршим, тож Соколине Гніздо і княжий титул перейшли до нього. Його сестра Алиса одружилася з паном Елисом Тягнидубом, дядьком нинішньої пані Тягнидуб.

Баеліш скривив хитру мармизу.

— Елис та Алиса, хіба не чарівно? Молодший син князя Яспера, пан Ронел Арин, побрався з дівчиною Видзвонів, та встиг закалатати їй лише раз чи два, перш ніж помер від шлункової хвороби. Їхній син Елберт народився у одному ліжку, поки в іншому помирав бідолашний Ронел. Ти уважно слухаєш, люба моя?

— Так. Були Джон, Алиса та Ронел, але Ронел помер.