Розділ «Алейна»

«О ні, — подумала Алейна. — Благаю. Не тут і не зараз.»

— Найліпше буде перевести мулів на той бік, — казала Мія далі. — З ласки вашої вельможності, я спершу переведу мого, тоді повернуся по ваших.

Князь Роберт не відповів, бо витріщався на вузьку сідловину червоними очима.

— Я ненадовго, пане князю, — пообіцяла Мія.

Алейна сумнівалася, що малий її почув. Коли дівчина вивела свого мула з прихистку коло шпилю, вітер негайно схопив її крижаними щелепами. Поли одягу злетіли, завихорилися, заплескали у повітрі. Мія запнулася; на пів-удару серця здалося, що вона зараз впаде за край, та дівчина якось примудрилася відновити рівновагу і рушити далі.

Алейна узяла Робертову руку в рукавичці у свою, щоб спинити тремтіння.

— Робчику-любчику, — мовила вона, — мені так страшно. Візьми мене за руку і переведи на той бік. Я знаю, що ти нічого не боїшся.

Він подивився на неї крихітними, наче голки, темними зіницями у білих очах завбільшки з куряче яйце.

— Не боюся?

— Авжеж не боїшся. Ти ж бо мій крилатий лицар, пане Робчику.

— Крилатий Лицар умів літати, — прошепотів Роберт.

— Вище за найвищі гори, — кивнула Алейна і стиснула йому руку.

Пані Міранда приєдналася до них коло шпиля.

— Так, він умів літати, — повторила вона, бачачи, що відбувається.

— Я пан Робчик, крилатий лицар, — промимрив князь Роберт, і Алейна зрозуміла, що не може чекати на повернення Мії. Вона допомогла хлопчикові злізти, і руч-об-руч вони вийшли на голу кам’яну сідловину, слухаючи ляскання власного одягу за спиною. Навколо не було нічого, крім повітря та неба; з кожного боку сідловини стежка круто падала вниз. Під ногами відчувався лід; уламки каменів так і чекали, щоб на них звихнулася нога; лютим вовком завивав вітер.

«Справді, наче вовк виє, — подумала Санса. — Примарний вовк завбільшки з гору.»

І раптом вони опинилися на іншому боці, а Мія Камінець сміялася і підкидала Роберта у обіймах.

— Обережно! — мовила Алейна. — Нашому князеві так руки й ноги літають — ще вдарить тебе і зробить боляче. Хіба ти не знаєш, який він дужий?

Робертові хутко знайшли місце — щілину в скелі, закриту від холодного вітру. Алейна дбала про нього, доки трясця не скінчилася, а Мія повернулася по інших — допомогати долати сідловину.

У Снігокраї на них чекали свіжі мули та гаряча страва — тушкована з цибулею козятина. Алейна попоїла разом з Мією та Мірандою.