Розділ «Алейна»

— Голодні лицарі. Я подумав, нам ліпше мати коло себе кілька зайвих мечів. Часи настають дедалі цікавіші, люба моя, а коли часи цікаві, мечів багато не буває. «Морський цар» повернувся до Мартинова, і старий Озвел привіз на ньому декілька звісток.

Алейна знала, що питати про новини одразу ж не варто. Якщо Петир захоче, щоб вона знала, він сам їй розкаже.

— Я вас не чекала так скоро, — мовила вона. — Радію, що ви нарешті тут.

— Ніколи б не подумав з твого поцілунку. — Він підтяг її ближче, узяв обличчя в долоні й поклав на вуста довгий-предовгий поцілунок. — Ось так вітаються, коли справді раді бачити вдома. Наступного разу дивись мені.

— Так, пане батьку.

Алейна відчула, що червоніє. Але про поцілунок вже було забуто.

— Ти не повіриш і половині того, що відбувається у Король-Березі, мила моя. Серсея робить одну божевільну дурницю за іншою, в чому їй весело допомагає зібрана нею по нитці рада глухих, сліпих та пришелепкуватих. Я завжди передвіщував, що вона зажене державу в злидні та знищить себе сама, але не чекав, що так швидко. Це мене дратує. Я сподівався мати чотири чи п’ять спокійних років, щоб посадити в ґрунт насіння і дати визріти певним плодам, але зараз… добре хоч, що я почуваюся в безладі, наче риба у воді. Боюся, та жалюгідна крихта миру і ладу, що її нам лишили п’ять королів, не переживе ще трьох королев.

— Трьох королев?! — не зрозуміла Алейна.

Петир нічого не пояснив, натомість посміхнувся і відповів:

— Я привіз моїй любій дівчинці подарунок.

Алейна відчула водночас і втіху, і подив.

— Сукню?

Вона чула, що в Мартинові багато добрих кравчинь, а вона вже так втомилася вбиратися сіро та вбого.

— Дещо краще. Вгадуй знов.

— Коштовності?

— Не буває коштовностей, яскравіших за очі моєї доньки.

— Лимони? Ви знайшли лимонів?

Вона ж обіцяла Робчикові-любчикові лимонні тістечка. А хіба зготуєш лимонні тістечка без лимонів?

Петир Баеліш узяв її за руку і притяг до себе на коліна.

— Я уклав для тебе шлюбну угоду.