Розділ «Хайме»

Нового князя на Водоплині аж трусило з гніву.

— Нас ошукали! — верещав він. — Цей добродій надурив нас, наче базарний шахрай! — тицяв він пальцем на Едмура Таллі, бризкаючи рожевою слиною. — Я йому голову зітну! Я нині правлю на Водоплині, я маю королівський привілей!…

— Емоне, — відповіла йому дружина, — пан Регіментар знає про твій привілей. Пан Едмур знає про твій привілей. Кожен смердючий стайняр знає про твій привілей.

— Я тут князь, і я зітну йому голову!

— За який злочин? — Едмур, хай кощавий та змарнілий, все ж виглядав вельможніше за Емона Фрея. На ньому був підбитий каптан червоної вовни з пстругом у стрибку, вигаптуваним на грудях, сині штани і чорні чоботи. Рудаво-брунатне волосся йому вимили та підрізали, руду бороду ошатно підстригли. — Я зробив, що від мене вимагалося.

— Та невже? — Хайме Ланістер не спав відтоді, як відчинилася брама Водоплину, і тепер йому в голові гупало. — Не пригадую, щоб вимагав від вас дозволити панові Бріндену втекти.

— Ви вимагали здати мій замок, а не мого дядька. То я тепер винуватий, що ваші вартові проґавили його втечу просто крізь вашу облогу?

Але Хайме було не до жартів.

— Де він?! — загарчав лицар, не приховуючи роздратування.

Його люди обшукали Водоплин вже тричі, але Бріндена Таллі ніде не знайшли.

— Мені він не казав, куди саме тікає.

— А ви, звісно, не питали. Як він вибрався?

— Риби вміють плавати. Навіть чорні, — вишкірився Едмур.

Хайме люто закортіло загилити золотою правицею просто поперек його посмішки — авжеж, втративши кілька зубів, Едмур знеохотиться їх вишкіряти. Бо як на людину, що мала решту життя просидіти в полоні, колишній володар Водоплину надто вже пишався собою.

— Під Кастерлі-на-Скелі є кам’яні мішки-забувайки, що пасують людині, наче тісний обладунок. У них не можна ані обернутися, ані сісти, ані дотягтися до ніг, коли їх починають гризти пацюки. Не бажаєте переглянути свою відповідь?

Посмішка князя Едмура згасла.

— Ви дали мені слово, що мене триматимуть з належною шаною, згідно мого звання та стану.

— І не порушу його, — відповів Хайме. — В тих забувайках сконало чимало шляхетніших за вас лицарів і кілька вельми зацних вельмож. Навіть король чи два, якщо я правильно пам’ятаю оповідки маестрів. Ваша дружина отримає таке саме помешкання поруч із вами — не хочу вас розлучати.

— Він справді поплив водою, — похмуро буркнув Едмур. У його блакитних очах — таких самих, як у рідної сестри, Кетлін — Хайме впізнав ту саму зневагу і ненависть. — Ми підняли ґрати на Водяній Брамі. Невисоко, лише на три стопи. Досить, щоб прослизнути під водою, хоча згори брама здавалася зачиненою. Дядько добре плаває. Як стемніло, він пробрався попід шпичками.