Розділ «Алейна»

Вона крутнула залізне кільце і штовхнула двері, прочинивши їх на вузьку щілину.

— Робчику-любчику? — покликала вона. — Можна увійти?

— Обережно, панно, — попередила стара Гретхель, ламаючи руки з розпачу. — Його вельможність кинув горщиком у маестра.

— Ну то в мене вже не матиме чим кинути. Хіба вам нічого робити? А тобі, Мадді? Усі вікна зачинено і засунуто? Усі меблі вкрито покровами?

— Усі, панно, — відповіла Мадді.

— А ти ще перевір. — Алейна прослизнула у темну опочивальню. — Це ж я, Робчику.

Хтось у темряві хлюпнув носом.

— Ти сама?

— Так, мій князю.

— То ходи ближче. Лише ти.

Алейна зачинила двері позаду себе. Вони були дубові, суцільні, завтовшки у два з гаком вершки; Мадді та Гретхель могли дослухатися, скільки душа просить, але нічого б не почули. І то на краще. Гретхель уміла тримати язика за зубами, зате Мадді безсоромно мела своїм, наче помелом.

— Тебе прислав маестер Колемон? — запитав малий.

— Ні, — збрехала Алейна, — просто я почула, що мій Робчик-любчик нездужає.

Після пригоди з нічним горщиком маестер побіг до пана Лотора, а Брюн звернувся до неї.

— Якщо панна зуміють гарненько виманити його з ліжка, — мовив лицар, — то мені не доведеться витягати силоміць.

«Ні, цього не можна» — сказала вона собі. Коли з Робертом поводилися нелагідно, на нього нападала трясця.

— Ви голодні, мосьпане? — спитала вона малого князя. — Чи не послати Мадді донизу по ягідки з вершками чи по теплий хліб з маслом?

Надто пізно вона згадала, що теплого хліба немає: кухня була зачинена, печі погашені. «Якби це допомогло витягти Роберта з ліжка, то незле було б і вогонь запалити» — сказала вона собі.

— Не хочу їсти, — проскиглив юний володар пронизливо. — Я сьогодні з ліжка не встану. Якщо хочеш, почитай мені.