Розділ «Серсея»

«Три якісь йолопи зі шкіряною торбою» — подумала королева, дивлячись на трійко чолов’яг, що стояли перед нею на колінах. Їхній вигляд не обіцяв добрих новин. «Та нехай. Завжди може статися диво.»

— Ваша милосте, — тихо промовив Кайбурн, — мала рада…

— …хай чекає на мою ласку. Може статися, ми принесемо їм звістку про смерть зрадника.

Далеко у місті дзвони Септу Баелора співали свою жалобну пісню. «По тобі, Тиріоне, дзвони не калататимуть, — подумала Серсея. — Я вмочу твою голову в смолу, а огидну плоть віддам собакам.»

— Підведіться! — наказала вона майбутньому зацному панству. — Покажіть, що принесли.

Троє бридких голодранців підвелися з колін. Один мав чиряка на шиї; жоден не мився, мабуть, із півроку. Думка про те, щоб піднести їх до княжих титулів, навіть розважила Серсею. «Садитиму їх на бенкетах поруч з Маргерією.»

Коли найстарший з йолопів розплутав шворку на торбі та занурив руку всередину, приймальню королеви наповнив, наче пахощі якоїсь пекельної троянди, сморід розкладу і гниття. Вийнята з торби голова була сіро-зелена і кишіла хробаками. «Смердить, наче батечко.» Доркас стиха зойкнула, а Джоселин схопилася за рота і виблювала.

Королева роздивилася подаруночок незворушними очима.

— Ви вбили не того карлика, — нарешті вимовила вона, не марнуючи слів.

— Нє, не може того буть, — насмілився розтулити пельку один з йолопів. — Се він, прошу паньство. А хто ще? Осьо бачите, карлик. Ну підгнив троха, то таке…

— Він також виростив собі нового носа, — сухо зауважила Серсея. — Чималу бульбу, доречно сказати. Тиріонові ж, нагадаю, відтяли носа у битві.

Трійко йолопів перезирнулося.

— А нам ніц не казали, — заговорив той, що тримав голову в руці. — Оцей гуляв такий зухвалий, як от тобі раз. Ну ми бачимо: він той, карлик, ну і ми той…

— Він казав про себе, що з «горобців», — устряг хлопак з чиряком, — а ти сказав, що він бреше!

І тицьнув на третього.

Королева відчула, як у ній зростає лють. Вона затримала засідання малої ради, бо пішла дивитися на оцей блазенський вертеп.

— Ви змарнували мій час і вбили невинну людину. Я б мала стяти вам голови. — Але тоді наступний пошукач завагається, і Біс може уникнути кари. Вона ладна була скласти голови невинних карликів купою у два сажні заввишки, аби цього не сталося. — Забирайтеся з моїх очей!

— Так, ваша милосте, — запобігливо відповів чиряк. — Вибачте нам, коли ваша ласка.

— А чи голову вашій милості не треба? — запитав чоловік, що її тримав.