Розділ «Брієнна»

Учта для гайвороння

На перший труп вони натрапили за версту чи дві від перехрестя.

Труп теліпався на гілці мертвого дерева, чий зчорнілий стовбур досі ніс на собі позначки блискавки, яка його вбила. Гайвороння вовтузилося коло обличчя повішеного, вовки добряче почастувалися ногами, що майже сягали землі: самі лише кістки та подерті ганчірки висіли нижче колін… а ще — один покусаний черевик, укритий брудом та пліснявою.

— Що це в нього у роті? — спитав Подрік.

Брієнна зціпила зуби і примусила себе роздивитися. Обличчя мерця було сіро-зелене, бридке і зловісне, рот — розтулений і чимось напханий. Хтось забив між зуби шибеника гострокутний білий камінь… або не камінь, а…

— Шматок солі, — мовив септон Мерібальд.

За два десятки сажнів подорожні знайшли другий труп. Цей падложери стягли на землю, і те, що від нього лишилося, було розкидане навкруги попід мотузкою, закинутою на гілля в’язу. Брієнна проминула б його, не помітивши, якби Пес не вловив сморід і не потрусив у бур’яни принюхатися.

— Що там у тебе, Песику?

Пан Гайл зупинив коня, зліз на землю, закрокував за собакою і повернувся з шоломцем, де зберігся череп покійного, обліплений жуками та хробаками.

— Добряче залізо! — оголосив він. — І не надто побите, хоча лев разом з ним втратив голову. Гей, Поде, шолома хочеш?

— Цього не хочу. В ньому хробаки.

— Хробаків можна вимити, хлопче. Ти такий перебірливий, наче панянка.

Брієнна похмуро зиркнула на лицаря.

— Він йому завеликий.

— Та нічого, виросте!

— Не хочу я його, — вперто повторив Подрік.

Пан Гайл знизав плечима і викинув шолома з левом на маківці назад у бур’яни. Пес гавкнув і задер лапу на дерево.

Далі дорогою жодні півсотні сажнів не обходилися без нового трупа. Вони висіли на ясенах і вільхах, буках і березах, модринах і в’язах, старих сивих вербах та статечних каштанах. Кожен мав на шиї ретельно зав’язаний зашморг конопляної мотузки, кожному в рота був запханий шмат солі. Хтось мав на собі сіру кирею, хтось — синю чи кармазинову, та під дощем і сонцем вони вже так вицвіли, що й не різнилися поміж себе. Інші мали нашиті на грудях значки; Брієнна побачила сокири, стріли, кілька лососів, сосну, дубовий листок, жуків, когутів, вепрячу голову, з півдесятка тризубів. «Утікачі, — зрозуміла вона, — набрід з десятку різних рушень і затяг, послід вельможних князів на чужій землі.»

Деякі з мерців були лисі, інші — бородаті, хтось молодий, хтось старий; були високі, були опецькуваті, були худі, а були й огрядні. Набряклі у смерті, з подзьобаними зогнилими обличчями, вони всі здавалися однаковими. «Під шибеницею всі люди — браття.» Брієнна десь таке читала, хоча не пригадувала, в якій саме книжці.

Те, що кожен з них мав зрозуміти рано чи пізно, першим висловив уголос пан Гайл Добич.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Учта для гайвороння» автора Джордж Р.Р. Мартин на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Брієнна“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи