Розділ «Серсея»

Учта для гайвороння

З неба падав холодний дощ, фарбуючи мури та споруди Червоного Дитинця кривавою барвою. Королева, міцно тримаючи короля за руку, рішуче протягла його через брудний двір туди, де чекали ноші та супровід.

— Дядько Хайме казали, що я зможу їхати верхи і кидати юрбі монетки! — заперечував малий.

— Хочеш застудитися? — Вона не могла цього дозволити, адже Томен ніколи не був такий міцний та здоровий, як Джофрі. — Твій дідусь бажав би, щоб на його тризні ти виглядав справжнім королем. Ми не з’явимося у Великому Септі змоклі та розкошлані.

«Біда вже те, що я мушу знову носити жалобу.» Чорний колір ніколи їй не пасував — на світлій шкірі він робив її схожою на мерця. Серсея прокинулася за годину до світанку, щоб скупатися та вкласти волосся, і нізащо б не дозволила дощу змарнувати її зусилля.

Усередині ношів Томен відкинувся на подушки і витріщився на струмені дощу.

— Боги плачуть за паном дідусем. Крапельки дощу — то їхні сльози. Так каже панна Джоселин.

— Джоселин Звихт — дурепа. Якби боги вміли плакати, то плакали б за твоїм братом. А дощ — він і є дощ. Засунь краще запони, щоб не наляпало води. В тебе делія з соболями — хочеш, аби змокла?

Томен зробив, як йому веліли. Його слабкодухість непокоїла Серсею: адже король має бути сильним. «Джофрі сперечався б до останнього. Він не корився чужій волі так легко.»

— Не згинай спину, — наказала вона Томенові. — Сиди як король. Випростайся і поклади корону як слід. Хочеш, щоб вона перед твоїм зацним панством злетіла з голови?

— Ні, матінко.

Хлопчик випростав плечі та спину, потягся до королівського вінця, щоб перекласти його на голові. Корона Джофрі була йому завелика. Томен мав схильність до повноти, але зараз якось стух і змарнів обличчям. «Чи добре він їсть?» Не забути б запитати підстолія. Не можна піддавати Томена небезпеці, ба навіть найменшій — тільки не тоді, коли Мирцела в руках у дорнійців. «Та нівроку, ще доросте і до Джофрікової корони.» А поки не доріс, треба зробити меншу — таку, щоб не грозилася проковтнути йому голову. Не забути б викликати золотих справ майстрів.

Ноші потроху підіймалися схилом Аегонового пагорба. Попереду їхало двоє лицарів Королегвардії — білі воїни на білих конях, у білих, просяклих водою корзнах, що важко звисали з плечей. Позаду ноші супроводжувало півсотні ланістерівських стражників у золоті та кармазині.

Томен видивлявся крізь запони на порожні вулиці.

— Я гадав, людей буде більше. Коли батечко померли, всі виходили дивитися на нас.

— Дощ розігнав усіх по домівках.

Король-Берег ніколи не любив князя Тайвина. «А він ніколи і не хотів їхньої любові.» «Любов не з’їси, не купиш за неї коня, не зігрієш палати холодного вечора» — чула вона батькові слова, звернені до Хайме, коли той був не старший за Томена.

Коло Великого Септа Баелора — величного мармурового храму нагорі пагорба Візеньї — мулялася купка жалобників, далеко поступаючись числом золотокирейникам, яких пан Аддам Марбранд розставив поперек майдану. «Пізніше набіжать» — сказала собі королева, спираючись на руку пана Мерина Транта при виході з ношів. На ранкову відправу пускали тільки родовите панство та їхній супровід; по обіді мала відбутися ще одна для посполитих, а вечірню вже правитимуть для всіх. До вечерні доведеться повернутися і Серсеї, щоб поспільство бачило її у жалобі. «Хамській юрбі належить видовище.» Які ж вони набридливі… Замість тішити їхню дурість, вона б мала призначати уряди, вести війну, правити державою. От батько зрозумів би…

Нагорі сходів її зустрів верховний септон. То був згорблений старий з ріденьким кущиком сивої бороди — такий зігнутий під вагою розкішних гаптованих шатів, що очима знаходився проти грудей королеви… хоча його вінець — чудернацьке мереживне диво, плетене з золотого дроту та кришталів — додавало чи не півтори стопи до зросту. Вінця подарував йому князь Тайвин навзамін украденого бунтівною юрбою, що вбила попереднього верховного септона. Це сталося того самого дня, коли Мирцела відпливала у Дорн. Жирного дурня витягли з ношів і роздерли на шматки. «Він був ненажерливий… але радий догодити за належну ціну. А цей…» Нового верховного септона поставив свого часу Тиріон, раптом пригадала Серсея, і від спогаду їй стало незатишно.

Плямиста рука старого, що витикалася з рукава, прикрашеного золотим плетивом і невеличкими кришталиками, нагадувала курячу лапу. Серсея стала на коліна просто на мокрий мармур і поцілувала його пальці, тоді закликала Томена зробити те саме. «Що він про мене знає? Скільки йому розповів карлик?» Проводжаючи королеву до храму, верховний септон посміхався. Але чи то була погрозлива посмішка, що ховала невимовлене знання, чи порожній беззубий вишкір старих зморшкуватих вуст? Королева не знала, що саме їй думати.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Учта для гайвороння» автора Джордж Р.Р. Мартин на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Серсея“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи