Розділ «Серсея»

День був холодний, сірий, вогкий. Всенький ранок дощило, та коли і припинило по обіді, то однак не розвиднілося, і сонце на небі не проясніло. Паскудної погоди вистачило, щоб збентежити навіть малу королеву. Замість їхати кудись верхи зі своїми квочками та почтом варти і залицяльників, вона просиділа цілісінький день у Дівосхроні з тими самими квочками, слухаючи співи Блакитного Барда.

Серсеїн день до вечері складався аж ніяк не краще. Коли сіре небо почало темнішати, їй доповіли, що «Прекрасна Серсея» прибула з вечірнім припливом і що на її ласку чекає Ауран Бурун. Королева послала по нього негайно, і щойно той увійшов широким кроком до її світлиці, зрозуміла, що почує радісні новини.

— Ваша милосте, — мовив Ауран, широко посміхаючись, — Дракон-Камінь ваш.

— Надзвичайно! — Вона схопила його за руки і розцілувала у щоки. — Знаю, Томен теж зрадіє. Адже тепер ми зможемо відпустити кораблі князя Рожвина, щоб вигнати залізняків зі Щитів.

Тим часом кожен новий крук приносив дедалі лихіші вісті з Обширу. Скидалося, що залізняки не вдовольнилися своїми новими скелями у морі. Тепер вони долали Мандер угору течією чималими загонами, насмілювалися нападати навіть на Вертоград і менші острови навколо нього. Рожвини залишили у власних водах ледве тузінь бойових галер; їх залізні наскочники вже захопили або потопили переважаючими силами. Надходили нові звіти, з яких випливало, що божевільний на прізвисько Еурон Вороняче Око надсилає лодії навіть до Шемріт-Саги в напрямку Старограду.

— Князь Рожвин саме брав запаси для повернення додому, коли «Прекрасна Серсея» підняла вітрила, — повідомив князь Бурун. — Гадаю, головна його потуга дотепер вже вийшла у море.

— Сподіваймося, подорож їхня буде швидка, а погода дорогою — краща, ніж сьогодні. — Королева запросила Буруна сісти коло неї на лаві попід вікном. — То ми маємо дякувати панові Лорасу за перемогу?

Бурунова усмішка зів’яла і зникла.

— Хтось, мабуть, подякує, ваша милосте.

— Хтось? — кинула вона зачудований погляд. — Але не ви?

— Я ніколи не бачив хоробрішого лицаря, — мовив Бурун, — але замість безкровної перемоги, якою вона мала бути, він учинив криваву різанину. Загинула майже тисяча людей, більшість з них — наші. Та не якісь простолюдці, а лицарі, молоде панство. Найкращі, наймужніші.

— А як щодо самого пана Лораса?

— Він рахується тисяча першим. Його внесли у замок після битви тяжко пораненим, а крові він втратив стільки, що маестри не наважилися ставити п’явок.

— Яка сумна новина! Томенові аж серце краятиметься. Він так захоплювався нашим мужнім Лицарем Квітів.

— Простолюд теж, — мовив її адмірал. — Коли Лорас помре, дівчата по всьому Семицарстві розбавлятимуть вино власними слізьми.

Королева знала, що Бурун має рацію. Коли пан Лорас відбував до Дракон-Каменя, коло Грязючної брами скупчилося зо три тисячі міщан, і троє з кожних чотирьох були жінками. Побачивши те видовисько, королева сповнилася зневагою. Їй кортіло заверещати тупоголовим вівцям, що жодна з них ніколи б не мала від Лораса Тирела нічого, крім посмішки та квіточки. Та натомість Серсея проголосила його найхоробрішим лицарем Семицарства і широко всміхалася, поки Томен дарував Лорасові коштовно оздобленого меча для майбутньої битви. Також король подарував йому свої ясновельможні обійми. Їх Серсея не передбачила і не схвалила, та зараз вони вже нічого не важили. Тепер вона могла дозволити собі трохи поблажливості — адже Лорас Тирел лежав при смерті.

— Розкажіть мені! — наказала Серсея. — Хочу знати все від початку до кінця.

Коли адмірал скінчив, у покоях вже темнішало. Королева запалила кілька свічок і надіслала Доркас до кухні принести хліба, сиру та вареної телятини з хріном. За вечерею вона попрохала Аурана розповісти все знову, щоб добре запам’ятати подробиці.

— Не хочу, щоб наша люба Маргерійка почула звістки від когось стороннього, — мовила королева. — Я сама їй усе розкажу.