Розділ «Серсея»

— Мати, змилуйся, ні-і-і!

— Я тобі не мати, — відповіла йому Серсея.

Навіть у чорному підземеллі вони довго чули від нього лише заперечення, молитви та благання змилуватися. Невдовзі кров бігла йому підборіддям з вибитих і зламаних зубів; співець тричі змочив свої сині штани, але й далі брехливо наполягав, що ні в чому не винний.

— Чи можливо, що ми схопили не того співця? — запитала Серсея.

— Все можливо, ваша милосте. Але не бійтеся. Ця людина у всьому зізнається ще до ранку.

Внизу, в підземеллі, Кайбурн носив на собі вовну грубого плетіння і шкіряний фартух коваля. Блакитному Бардові він сказав лагідним, співчутливим голосом:

— Даруй сторожі за їхню грубість. Ніхто не навчив їх чемних звичаїв. Ми лише хочемо дізнатися від тебе правду.

— Я сказав вам усю правду, — схлипнув співець.

Залізні кайдани міцно тримали його на холодній кам’яній стіні.

— А ми певні іншого.

Кайбурн тримав у руці бритву, чиє лезо тьмяно блищало у світлі смолоскипів. Нею він почав зрізати з Блакитного Барда одяг, доки на голому тілі не лишилися самі високі блакитні чоботи. Серсея звеселилася, побачивши рясну брунатну кущавину між його ніг.

— Ну ж бо, розкажи, як ти розважав малу королеву! — наказала вона.

— Я ніколи… я співав, та й усе, співав і грав. Її панянки вам розкажуть. Вони завжди були з нами. Сестри у перших.

— Котру з них ти спізнав тілесно?

— Жодну! Я ж лише співець. Благаю вас!

Кайбурн мовив:

— Ваша милосте… можливо, цей бідолаха лише співав для Маргерії, поки вона бавилася з іншими коханцями?

— Ні! Благаю! Вона ніколи… я співав, лише співав…

Князь Кайбурн пробіг долонею по грудях Блакитного Барда.

— Чи брала вона твої соски до рота під час любощів?